Люстратори, або «Діти лейтенанта Шмідта»

Судова реформа продовжує бути ключовою у переформатуванні Української держави. Проте потуги з якими вона здійснюється, щодня викликає скепсис щодо результативності. Поза секпсисом ефективність реформи викликає песимізм ще й через традиційне українське політиканство.

Незабаром у Верховній Раді України розпочнеться обговорення питання розгляду постанов про обрання суддів. Практика політичних квот вже давно нікого не дивує, проте продовжує дивувати цинізм інструментів які використовують у політичній боротьбі.

Щойно була озвучена перспектива розгляду суддів, як гриби після дощу почали плодитись громадські активісти-люстратори. Питання лиш в тому що грибочки ці висаджені політичними ляльководами. Щоб переконатись в цьому варто лише дослідити хронологію та послідовність «громадських люстраторів» та «політичних люстраторів».

Так, на офіційному сайті громадської організації «Громадський люстраційний комітет» у соціальній мережі Фейсбук розміщена публікація щодо суддів, п’ятирічний термін призначення на посаду яких закінчився. Голови Ради цієї громадської організації Олександри Дрік закликає не допустити обрання цих суддів на посаду. Одразу ж слідом за пані Дрік, із посиланням на ГО «Громадський люстраційний комітет» маємо заяву Об’єднання Самопоміч про недопущення до розгляду понад 100 суддів, які  є хабарниками та корупціонерами, які зловживали своїм службовим становищем, однак жодних посилань на факти чи джерела отримання інформації у даній заяві не міститься. Лише посилання на маловідому організацію з гучною назвою.

Дійсно, судова реформа назріла як ніколи. Дійсно серед судів є як хабарники так і порядні люди. Проте найбільший сум викликає те, що політики знову хочуть міняти лише людей, а не систему. Причому користуються дивними підходами такими як «фейкові люстратори». Якщо проаналізувати підстави через які псевдо люстратори віднесли суддів до «неблагонадійних» то опиниться що це публікації в мережі інтернет, при цьому ані джерела, ані контент на який посилаються «люстратори» навіть не пробують аналізувати. Лише сама наявність публікації є для підставою судити людей. Знаючи особливість українського інтернет-простору розуміємо, що це все одно що приймати рішення про людину при працевлаштуванні по написам на парканах. Ясна річ що треба брати до уваги  журналістські розслідування, які зроблені із дотриманням журналістських стандартів, із зрозумілими прізвищами журналістів на авторитетних джерелах.  Все суспільство очікує  люстрації, очищення та оновлення, але цей процес має здійснюватись за чіткими критеріями і вимогами, а не через анонімні та бездоказові публікації на «зливних бачках».

Останнім часом стало дуже популярно бути люстратором. Напевно, жарт «Вечірнього Кварталу» про те що раніше на перших рядах на концерті сиділи міністри та олігархи, а тепер борці з корупцією, не є жартом.

Автору цієї статті стало відомо, що одній із суддів, яка потрапила у «чорний список» Громадського люстраційного комітету зателефонувала пані Дрік та розповіла, які наслідки може мати те, що вона там значиться, а тому переконувала у необхідності виключення її ім’я зі списку. Звісно не безкоштовно.

Скільки ж коштує те, щоб пильні люстратори не «знайшли» компромату на суддю?

Пані Дрік вважає, що честь судді коштує 15 тисяч доларів США готівкою.

З метою перевірки даної інформації, наш журналіст намагався зв’язатись із іншими «опальними» суддями, і дійсно інформація про дзвінки борців з корупцією підтвердились. Тільки тарифи різні та варіюються від 5 тисяч до 30 тисяч доларів США в залежності від конкретної людини.

Звісно, судді не позбавлені можливості захистити свою репутацію шляхом звернення до суду, як має намір і вчинити суддя Господарського суду міста Києва Ганна Бондаренко, однак це може затягнутися на місяці, а питання щодо долі суддів-«п’ятирічок» має вирішуватись на тижнях. Ось фрагмент переписки на фейсбуці з «люстрторами».

А може варто просто звернути увагу на самих люстраторів? Хто ці люди і чому вони вирішили, що вправі навішувати ярлики «нечесний», «хабарник», «зрадник» тощо?

Якщо проаналізувати  життєвий шлях пані Дрік, до того як стати викривальницею нечесних державних службовців, мала досвід роботи у не дуже елітній службі ескорту в місті Києві та була досить популярною серед певного кола клієнтів, які були прихильниками нетрадиційних втіх.  Завдяки інтенсивній роботі вдалося навіть завершити навчання в КІМО відоме захмарною вартістю навчання.

Однак, враховуючи тарифну сітку, озвучену для суддів, беззаперечно, дохід від цієї «професії» є набагато нижчим від доходу Голови Ради Громадського люстраційного комітету, а тому і цілком логічною є «перекваліфікація» пані Дрік з фізичного ескорту в люстраційний.

Таким чином у нас виникла нова форма бізнесу та політиканства,  яка не потребує капіталовкладень і приносить прибутки та одночасно політичні дивіденди.

Варто просто зареєструвати громадську організацію, назватись люстратором, вигадати історію про якогось високопосадовця і розмістити її на своїй сторінці, а далі або за грощі запропонувати зняти або звільнити вакансію для своїх. Дана схема не працювала б якби не мала політичного даху. Інакше і не було б мотивації в суддів  навіть спілкуватись з пройдисвітами. Нажаль політична проституція тісно переплелась з фізичною.