Декомунізовані: як живе перейменований хутір на Черкащині
Минулого тижня Верховна Рада, виконуючи закон про декомунізацію, перейменувала понад 170 населених пунктів, переважна більшість з яких - села. Мирослава Станкевич розповідає про те, як живе одне з перейменованих сіл на Черкащині - Степове, яке ще кілька днів тому було хутором Петровського і в якому живуть лише двоє людей.
"Така розкіш, виглянув – там нема нікого, і там нема нікого", - пояснює вибір свого місця проживання В'ячеслав Терлецький. Хату в селі неподалік райцентру Золотоноша він купив майже чверть століття тому. Спочатку - під дачу, а згодом обжився й оселився назавжди. "Не переїду звідси ніколи у житті. Сюди б якби хороших людей ще штук п’ять. Бо боїмося, що нас двоє лишилося, можуть і світло отключить. Хоча ж ми й платимо", – каже донька В’ячеслава, Ірина. Десять років тому ця жінка пенсійного віку жила в місті. Нині - хуторянка. Її більш ніж скромна хатина – неподалік батькової. Батько й донька – єдині мешканці Степового. До 4 лютого воно мало іншу назву, не таку милозвучну – Петровського. На честь Григорія Петровського - партійного діяча, причетного до Голодомору. Того самого, через якого шукають нову назву і для Дніпропетровська. У ході декомунізації хутір перейменували. Але про те, що нині вони живуть у Степовому, усі обидва його мешканці навіть не здогадуються. "Перший раз чую! Був хутір Петровського, а стало село? Мені однаково. Я не проти колгоспу – аби не в нашому селі. Знаєте?" - каже Ірина. Її батько перейменування землі під своїми ногами теж не переймається: "Хутір Петровський був. На честь, певно що, царя Петра. Тут був окремий колгосп. Все було окреме, і земля теж. І люди жили харашо. Усі повмирали. Ото я останній". На звичний плин життя в Степовому нова назва поки що не вплинула. "Дорогу оце прогорнули, дякую. Як не прогорнута була - вийшла на дорогу, пірнула по пояс у сніг, то й додому вернулась", - весело розповідає жінка. Двічі на тиждень вона ходить майже за десять кілометрів на залізничну станцію. Звідти їде електричкою до Черкас, щоб попрати одяг, покупатися і купити деякі харчі. "Тут і магазин був, і школа, і клуб був, но я цього не застала. Чи важко? Мені нравиться. Нема нікого, хоть гола ходи. Хоть порайся, хоть не порайся!" - не натішиться Ірина.
"А нащо нам магазин? У нас продукти всі свої. У мене хлібопічка є, помідори, картопля, мука. У магазині така дороговизна. У мене пенсія невелика, у місті б не прожив", - розповідає В’ячеслав Терлецький. Він уже й не пам’ятає, коли востаннє був у місті.
На своєму хуторі чоловік розводить кіз. "Вивів двох чорних з особливим руном. Пасти є де, сіно є. Але їх украли. Такі фруктові сади були – повирізували! Крадуть усе з хат тут і не питають! Ото я тут за хазяїна", - каже хуторянин. Напевно, через підозри до чужинців, чоловік не дуже охоче спілкується з нами, поводиться не надто гостинно й не спішить показувати своє господарство.
"Не було кого й питать"
Як він, відрізаний занедбаними садами та диким степом від людства, живе тут, у своєму облупленому будиночку з кольоровими віконницями? "Листоноші до нас не ходять. За світло приносять квитанції регулярно. Йдем у сусіднє Привітне платить. На вибори не ходимо - з палкою важко і далеко. Сюди не приїжджають, щоб я проголосував. Раніше їздили, при комуністах. А як стали вже демократи – то все". Живучи на задвірках цивілізації, ці люди покладаються лише на себе. "Як заболів, отут в боку начало боліть, думав апендицит, а "скорій" приїхать нема як. Ну, думаю, слава Богу, що не приїхали. Бо забрали б у Золотоношу, а там би помурижили, та й все, не жив би вже. А так пройшло, вилічився сам", - каже чоловік. Село перейменували не за бажанням його жителів, а за відповідною постановою, каже Олександр Титаренко, сільський голова Вознесенського, адміністративно одиницею якого є Степове. Назву, щоправда, сільрада обрала сама. "Степове – бо навколо степ, – пояснює пан Титаренко, - на хуторі прописані 18 осіб. З них проживають двоє. Троє втекли в село. Не було у кого і питать за назву". Як зазначає Сергій Пасічник з інформаційного департаменту Черкаської облдержадміністрації, в області під декомунізаційний закон підпадають 18 населених пунктів. Вісім уже визначилися з назвами, два перейменувала Верховна Рада. У місцевих рад ще є час до 21 лютого, щоб визначитися з назвою. За тих, хто не визначився, рішення ухвалить парламент. "Область наша аграрна, сільська людина за своєю природою консерватор, тому все проходить досить інертно", - каже пан Пасічник.
