У нас накопичилося купа домашніх завдань, невирішення яких може дійсно привести країну до катастрофи

Буданов каже, що на нас чекають непрості стосунки з західними партнерами, бо сильна Україна нікому не потрібна.

До того ж, 90 млрд євро допомоги залишаються заблокованими, кредити МВФ теж під питанням через невиконання умов, і в бюджеті стрімко утворюється діра.

Можна впевнено сказати, що хороших новин немає.

Бо війна – це зброя, гроші і люди.

З людьми теж не все гаразд – проблеми мобілізації перетворилися на трагедії, коли ми платимо людським життям в тилу за погані закони і незаконні практики.

Україна може допомагати партнерам в Перській затоці, може, напевно, навіть розблокувати Ормузьку протоку, але не може вирішити нагальні проблеми вдома – прийняти необхідні закони, зробити мобілізацію більш справедливою, законною і ефективною, закрити небо хоча б від шахедів, побудувати надійну оборону з пріоритетом на збереження особового складу, і прирівняти корупцію під час війни до державної зради.

У нас накопичилося купа домашніх завдань, невирішення яких може дійсно привести країну до катастрофи.

Варто згадати, як приклад, Південний Вʼєтнам, який пав 30 квітня 1975 року внаслідок того, що Штати "втомилися" підтримувати псевдо демократичний режим, символами якого були корупція, соціальна напруга, і неспроможність запровадити конче потрібні зміни.

Проте, держсекретар США Генрі Кіссінджер отримав тоді Нобелівську премію миру, чого сьогодні прагне і Трамп.

Нічого не нагадує?..

Настали часи, коли недостатньо хизуватися зразковим патріотизмом, потрібно і необхідно бути мудрим керівником.

Проте серед патріотів мудрих, або, бодай, розумних майже не залишилося. Бо зразковий патріотизм натягнули на себе корупція і вседозволеність. А справжніх патріотів відправили на війну.

Патріотизм став привілеєм влади.

Перспективі погані.

Допомога від Заходу буде зменшуватися, ворог буде тиснути, соціальна напруга може стати критичною, а влада не збирається на це реагувати. Їм і так добре.

Якщо не буде змін – влада збережеться, напевно, але десь в вигнанні. В Празі, або в Парижі. Навряд чи поляки їх приймуть.

Це поганий сценарій. Ми цього не хочемо. Адже так?..