Мюнхен-2026: післямова

Цей текст не є підбиттям підсумків Мюнхенської безпекової конференції. Про загальні підсумки цієї конференції вже багато написано і сказано. Це скоріше особисті враження людини, яка побувала на полях цієї конференції, і суб'єктивні нотатки про певні тенденції, які проявила цьогорічна Мюнхенська конференція.

Загальні оцінки

Минулорічна Мюнхенська конференція пройшла під знаком шоків – від виступу віце-президента США Джей Ді Венса, смерті Навального і сенсаційно неочікуваного візиту Віткоффа до Путіна. Мюнхен-2026 відбувся більш спокійно. Можливо було менше бурхливих емоцій, але стало більше глибини і раціональності в осмисленні нових безпекових викликів.

Багато хто дорікає, що на Мюнхенській конференції не було конкретних рішень щодо підтримки України або переговорів про завершення російсько-української війни. Але треба розуміти, що такі глобальні конференції високого рівня, які відбуваються щорічно в Давосі і Мюнхені, це не про ухвалення спільних рішень, а про дискусії щодо оцінки поточного стану і перспектив економічного і політичного розвитку сучасного світу. І для нас важливо використовувати ці конференції для того, щоб привертати увагу міжнародної спільноти до нашого спротиву російській навалі, і для того, щоб посилювати підтримку України з боку наших друзів і партнерів.

Діагноз стану євроатлантичних відносин

В січні на Давоській конференції почалася гостра дискусія про кризу в євроатлантичних відносинах, і про те, як Європі реагувати на руйнівну зовнішню політику Трампа, зокрема і по відношенню до європейських партнерів. В Давосі західні лідери (не тільки з Європи, а і з Канади) вперше почали жорстко казати Трампу – "Ні"! В першу чергу це стосувалося зазіхань Трампа на Гренландію. Але продовжує діяти і інший підхід, суть якого полягає в тому, що з Трампом треба домовлятися, і що краще його м’яко переконувати, а не сперечатися з ним публічно. Головним провідником цього підходу в Європі є Генсек НАТО Марк Рютте.

Тема кризи євроатлантичних відносин як складова занепаду старого міжнародного порядку була заявлена як головна на Мюнхенській безпековій конференції 2026 року. Але дискусії на цю тему в Мюнхені були більш стриманими, ніж в Давосі. Криза відносин з США беззаперечно визнається європейськими лідерами, підтверджується і необхідність все більше покладатись на себе в захисті своїх інтересів, зокрема і безпекових. Проте одночасно є розуміння, що не варто йти на розрив із США, що Європа ще не готова повністю захищати себе власними силами, і що євроатлантичне партнерство ще можна відновити. Тобто йде пошук більш збалансованої позиції Європи у відносинах з США.

Неоднозначне сприйняття Марка Рубіо

Індикатором нинішнього ставлення європейських лідерів і експертів до США і адміністрації Трампа стала неоднозначна реакція на виступ держсекретаря США Марка Рубіо. Відносно м’яка і зовні неконфліктна форма цього виступу викликала позитивні відгуки. В залі конференції під час виступу Рубіо час від часу лунали і оплески. Однак зміст виступу Марка Рубіо підтвердив наявність принципових ідеологічних протирічь між адміністрацією Трампа і більшістю європейських лідерів. І європейці це чітко зрозуміли.

Самопрезентація потенційних лідерів антитрампівської опозиції

Але в Мюнхене проявила себе і інша частина американського політичного істеблішменту – опоненти і критики Трампа з Демократичної партії США. Найбільш помітними були губернатор штату Каліфорнія Ґевін Ньюсом і членкиня Палати представників США Александрія Окасіо-Кортес. Помітив їх і Дональд Трамп, і в своєму агресивному стилі відреагував на їх виступи в Мюнхені. Вся ця ситуація нагадала, особливо в контексті прийдешніх проміжних виборів до конгресу США, що американська політика – це не лише Трамп. Ґевін Ньюсом, між іншим, відвідав "Український дім" на території Мюнхенської конференції. Який би політичний табір не представляли американські політики в Мюнхені, вони демонстрували важливість українського питання для зовнішньої політики США.

Чи нарешті прокинулась Європа?

Діагноз минулого року – Європа прокидається. Зараз нібито вже прокинулася. Першим будильником став Путін. Але остаточно відриває Європу від безпекової летаргії Трамп та його руйнівна зовнішня політика.

Європа, мабуть, дійсно прокинулася, але гарячково визначається, що треба робити і намагається зібрати себе до купи. І це непросто. 27 окремих суб’єктів зі своїми особливими інтересами всередині ЄС. Деякі з цих "суб’єктів" іноді проявляють не зовсім європейські підходи, а дехто демонструє відверто антиєвропейську позицію. А є ще впливові країни поза межами ЄС. А на додаток і в самому Євросоюзі і в НАТО існує "прокляття консенсусу". Є розуміння необхідності глибоких структурних реформ всередині ЄС, але досі не вистачає рішучості для практичної реалізації цих трансформацій. І невідомо, що далі буде з НАТО. І це також підштовхує європейських лідерів до розуміння пріоритетності безпекових питань, і до усвідомлення того, що без України Європа не зможе захистити себе і зараз, і після завершення російсько-української війни.

Жести Китаю

Тема Китаю не була одною з головних на цьогорічній Мюнхенській конференції. Але виступ міністра закордонних справ КНР Ван І, звісно, привернув до себе увагу. Зачепив він і тему російсько-української війни, яку в Китаї називають "українським конфліктом". Пролунали вже відомі тези про те, що Китай не є стороною конфлікту, про готовність сприяти його подоланню, про відданість Китаю принципам поваги до суверенітету та територіальної цілісності всіх країн, критика "блокового протистояння" та використання санкцій. Але пролунали і думки, на які варто звернути увагу. Зокрема, Ван І заявив, що оскільки війна точиться на європейській землі, Європа не може бути просто "глядачем". Він підкреслив: "Європа повинна бути не в меню, а за столом переговорів". Це певною мірою суперечить позиції Росії, і, на мій погляд, цю позицію варто використовувати в інтересах України і Європи.

Важливо і те, що в Мюнхені відбулась зустріч міністрів закордонних справ України і КНР. Для нас діалог з Китаєм потрібний і з точки зору великої ваги КНР в сучасній міжнародній політиці, і тому, що Китай є головним торгівельним партнером для України (у вимірі окремих країн). Китай навряд буде тиснути на Росію і сприяти завершенню російсько-української війни. Але Пекін явно не зацікавлений в ескалації цієї війни і опосередковано, певною мірою може впливати на подальші перспективи мирних переговорів. Міністри закордонних справ обох країн обмінялися офіційними запрошеннями відвідати країни один одного. Також підтверджено інтерес до контактів на найвищому рівні між лідерами держав. Було заявлено про те, що Китай ухвалив рішення надати Україні новий пакет гуманітарної енергетичної допомоги. Нібито дрібниця, але це символічний жест, який має продемонструвати, що Китай не є ворогом для України.

Українське питання в Мюнхені-2026

Питання українсько-російської війни не було головним до початку Мюнхенської безпекової конференції 2026 року (якщо виходити з аналітичної доповіді конференції), але де-факто вийшло на перший план, особливо в другий день конференції. Цьому сприяла і активність Президента Зеленського, української делегації, системна робота всіх українських представників на конференції і позиція наших європейських друзів.

Особливо відзначу позитивну синергію зусиль держави і суспільства, класичної дипломатії і емоційних чинників впливу. Наочним прикладом цього став вдалий дебют "Українського дому" в Мюнхені, який став спільним проєктом Мюнхенської конференції з безпеки, Фонду Віктора Пінчука, Офісу Президента України та Української ради зброярів. В Українському домі була презентована виставка "Україна: на передовій майбутнього". Емоція війни і українського спротиву передавалася і візуально і у виступах на українських заходах конференції наших воїнів, а також українського спортсмена Владислава Гераскевича, який прославився на весь світ своєю принциповою громадянською позицією у вшануванні пам’яті українських героїв.