Мігранти в Івано-Франківську. Хто зароблятиме рейтинги на новому страху українців
З кожним роком повномасштабної війни економічна ситуація в Україні погіршується. Звісна річ, така ситуація є зрозумілою. Країна втратила частину території, причому на цій території до 2022 року функціонували потужні підприємства – між іншим, не тільки металургійні, а, наприклад, лівобережна частина Херсонської області і південна Запорізької займали суттєвий відсоток вітчизняної агропромислової царини.
Фінансові проблеми України західні партнери так чи інакше закривають своєю грошовою допомогою. Саме тому, попри усі характерні проблеми воєнного часу, українська економіка тримає удар, курс національної валюти не просів так, як у, скажімо, цілком собі мирні часи першої половини 90-х.
Але є один аспект, який Захід для України не може закрити. Це – кадрове питання. Навіть 90 мільярдів євро, розблоковані після зміни влади в Угорщині, вирішити його не в змозі. Принаймні, напряму. Тож рано чи пізно це питання мало постати на порядку денному. І от в 2026 році цей порядок денний актуалізувався…
Кадровий голод в Україні
Багаторічна війна на виснаження несе купу проблем, деякі з яких на перший погляд не є очевидними, але згодом розкриваються у всій своїй красі. Однією із таких проблем якраз і є кадровий голод на українських підприємствах. Він проявився не відразу, а з роками, коли мобілізація поступово розкручувалася, а замінити призваних до ЗСУ громадян виявилося ніким.
Спочатку бізнес почав залучати до ще донедавна "чоловічих" професій жінок. Наприклад, до охоронців у супермаркетах. На деякий час це принесло результат. Але – саме на деякий час. У глобальному смислі вирішити цю проблему лише перерозподілом наявного ресурсу, зважаючи на мобілізацію, яка триває, виявилося дуже важко, якщо не сказати неможливо.
Тому так чи інакше, а питання завезення до України мігрантів із бідніших країн (а це, звісна річ, не Європа – там українці самі виконують роль дешевої робочої емігрантської сили, – а Азія та Африка) з’явилося на порядку денному. Моментально викликавши відповідну реакцію частини українського суспільства.
З Івано-Франківська – у соцмережі
На початку травня тема робочих мігрантів в Україні з’явилася в Івано-Франківську, де один із забудовників спочатку повідомив про іноземців-прибиральників у житловому комплексі, а потім почав виправлятися, мовляв, мова йшла не про прибиральників, а про працівників будівельної компанії, які займатимуться роботою на будівництві – тобто нібито як напряму не контактуватимуть із місцевим населенням.
Хоча усі ці пояснення уже не мали жодного серйозного значення. Бо хвиля відповідної реакції уже понеслася по вітчизняних соцмережевих пабліках. Якщо систематизувати цю реакцію, то основних претензій тут можна виділити дві – і обидві є досить серйозними, принаймні, з точки зору впливу на суспільство.
Претензія номер один, звісна річ, це сам факт появи мігрантів на тих місцях, де донедавна працювали українці. Українці ці були мобілізовані (добровільно чи не дуже), відправилися на війну, звідки багато хто повертається уже на щиті, тобто не додому, а, на жаль, на цвинтар. Логічний ланцюжок "За що воюють наші хлопці? За те, щоб тут їх замінили іноземцями?" вибудувався досить швидко. До того ж, в соцмережах підняли тему можливих міжрасових шлюбів, що в будь-якій ситуації знаходить своїх опонентів.
Претензія номер два – фінансова. Приводом для її появи стала оприлюднена в соцмережах інформація про те, що зарплата мігрантів в Україні майже удвічі перевищує грошове забезпечення українських військових (йшлося, звісна річ, про не-бойові підрозділи). Тут вже українській владі дісталося по повній програмі.
Реакція місцевої влади
До речі, про владу. Попри те, що питання залучення мігрантів і озвучувалося в Києві, і є прерогативою перш за все центральної влади – віддуватися перед електоратом доведеться перш за все регіональним чиновникам та політикам. Що в регіонах багато хто розуміє уже зараз.
Тож у Івано-Франківську, звідки й пішла ця антимігрантська хвиля, міський голова Руслан Марцінків відреагував досить оперативно. Реакцію пана Марцінківа, зважаючи на його партійну приналежність та деякі попередні дії на посаді мера, вгадати були нескладно. Нагадаємо, що Марцінків, як і очільники деяких інших міст на Заході, представляє ВО "Свободу", відому своєю жорсткою антимігрантською позицією. А на посаді міського голови Івано-Франківська він відзначився, зокрема, депортацією громадян ромської національності.
Але загалом заява Руслана Марцінківа була досить виваженою. Пан мер заявив, по-перше, що він в принципі проти залучення мігрантів. По-друге, чітко відмежувався від проблеми на глобальному рівні – мовляв, ці питання вирішує держава, а не регіони. І по-третє, пообіцяв, що комунальні підприємства, тобто ті, які перебувають під контролем мерії, не будуть використовувати мігрантів для своїх потреб.
Таким чином, констатуємо, що мігранти, як явище, в українську економіку уже зайшли. Це доконаний факт. Надалі владі уже доведеться вирішувати інші питання – наприклад, можливого зростання злочинності, яке буде списане на появу мігрантів. І тут праворадикальні політики, на кшталт тих же "свободівців", матимуть досить широке поле для просування своїх ідей – і, безперечно, знайдуть підтримку електорату.
Власне, нічого дивного чи нового тут немає. Європа уже зіткнулася з цією темою, у Франції, наприклад, ультраправі (Ле Пени і компанія) на ній піднялися ще на початку століття. А зараз навіть одна із найрозважливіших, здавалося б, націй континентальної Європи, німецька, уже із захопленням віддає голоси ксенофобській "Альтернативі для Німеччини" не тільки на території колишньої НДР.
Щось подібне після війни доведеться пережити й Україні. Тож маємо готуватися до цього уже зараз. Інакше цілком імовірний українських тріумф ультраправих стане для багатьох неприємним сюрпризом.
Підписуйся, щоб дізнаватись новини першим












