Замість мобілізації – ОПГ. Що силовики виявили у діяльності ТЦК в Одесі й Харкові

Ситуація навколо системи територіальних центрів комплектування повільно нагрівалася фактично з початку 2024 року, коли мобілізація перейшла у фазу, яку згодом назвали "бусифікацією". Звісно, у перші місяці, можливо, навіть перший рік гостроти у цьому процесі ще не було так багато, але за два роки діяльність ТЦК уже відверто викликає негатив у великої частини українського суспільства.

Разом з тим, інша частина українців підтримує ТЦК як єдиний доступний нині дієвий механізм поповнення лав Збройних сил України. (Принаймні, саме так ця верства пояснює своє позитивне ставлення до ТЦК – людей на фронті не вистачає, а ідея центрів рекрутингу провалилася, тому доводиться покладатися на цю структуру.) Дискусії щодо правомірності, законності та етичності роботи так званих "груп оповіщення" є одним із основних двигунів у вітчизняних соцмережах.

У другій половині квітня та сторона цієї суспільної дискусії, яка була на боці центрів комплектування, отримала серйозний удар по своїх позиціях. Причому удар був завданий відразу на кількох напрямках, удар жорсткий і болючий. Що ж такого сталося у Одесі й Харкові, що може серйозно зіпсувати, якщо не знищити і так небездоганну репутацію системи ТЦК?

Вимагання по-одеськи

Одеську історію розкручувала Служба безпеки України. І, відповідно до репутації цієї силової структури, заява за мотивами затримання представників одного із районних ТЦК Одеси прозвучала більш ніж жорстко – "нейтралізували організоване злочинне угруповання".

Втім, у тій історії, яку описали і СБУ, і місцеві ЗМІ – інакше як ОПГ назвати діяльність цього об’єднання громадян, зокрема, і громадян у військовій формі, не виходить. Якщо говорити коротко і сухо, то це "ОПГ ТЦК" займалося вимаганням грошей з громадян.

Звісна річ, гроші вимагалися під соусом мобілізації. Причому не просто мобілізації, а мобілізації у прискореному форматі – якщо жертва не погоджувалася на вимоги, їй обіцяли у прискореному режимі відправити штурмовиком на передову.

Вимоги були, м’яко кажучи, не дуже скромними – 30 тисяч доларів США. Причому вимагали їх, за інформацією ЗМІ, у колишнього військовослужбовця, який мав офіційну відстрочку. Можливо, саме невдало обрана жертва (все-таки людина з відстрочкою, ще і ветеран – це така категорія, яка викликає у суспільстві чи не найбільше розуміння і повагу) і стала причиною провалу усієї схеми. І, як наслідок, включенням у процес СБУ та НПУ.

Катування по-харківськи

Інша історія з представниками ТЦК сталася у Харкові. Тут прямого зв’язку з процесом мобілізації майже немає, але ТЦКшники брали у злочинних діях безпосередню участь. Як розповіли у ДБР, злочинне угруповання, яким керував майор, що займав керівну посаду у одному із районних ТЦК, займалося банальним вимаганням грошей, для чого викрадали людей і катували їх.

Особливістю цієї історії, так би мовити, прикметою часу, стало те, що ця банда використовувала приміщення ТЦК як натуральну катівню. Людей привозили у центр комплектування і там вибивали з них "зізнання" у неіснуючих злочинах. Втім, і без теми мобілізації не обійшлося – бо як мінімум у одного "затриманого"вимагали підписати документи про скасування законної відстрочки від призову.

Історії в Одесі та Харкові, попри певні стилістичні відмінності, мають одну загальну рису. Риса ця добре відома українському суспільству, бо аж ніяк не нова. Називається вона "безкарність". І у цій безкарності винні не тільки самі ТЦК, не тільки влада, яка закривала (а почасти і досі закриває) очі на позастатутну діяльність військовослужбовців ТЦК, а і українське суспільство.

Реформа назріла

Тепер, після цих історій, довіра до ТЦК буде підірвана не тільки у тій частині суспільства, яка виступала проти центрів комплектування і раніше – а і у тій, яка її досі підтримувала. Це у перспективі означає дві ключові речі. По-перше, влада, скоріш за все, піде на реформування як самої інституції, так і на зміну формату мобілізації.

Реформування може пройти у режимі перейменування ТЦК на щось інше, таким чином можна буде зняти напругу в суспільстві, принаймні ситуативно. А от з мобілізацією складніше, бо її так чи інакше треба буде проводити.

І тут, можливо, влада піде на копіювання російського досвіду, де замість мобілізації відбувається поповнення армії контрактниками. Так, не без силової складової, але суспільство загалом цей процес не сильно й зачепив – саме тому особливої реакції на продовження війни, особливо у віддалених від України та її дронів регіонах, ми досі й не бачили.

Тож, можливо, діяльність одесько-харківських "ОПГ ТЦК" змінить ситуацію у всій країні. Втім, для цього так чи інакше владі потрібно буде йти на різкі, а, значить, непопулярні й ризиковані з точки зору популярності кроки. Чого вона, влада, не любить. Але цього разу промовчати і зробити вигляд, ніби нічого не сталося, не вийде.