Шкільна битва в Тернополі. Чому ця кров – не остання

Україна вже не перший рік живе у світі, де кожного дня стикається з кров'ю, зі смертю. Трагедії, на жаль, стали звичним явищем в житті українців. Та навіть у такій ситуації трапляються інциденти, не пов'язані із війною (принаймні, напряму), які викликають особливу реакцію. Бо йдеться про загрозу життю зовсім не від російських обстрілів…

Один із таких інцидентів стався в Тернополі. У цьому місті одна 15-річна дівчина встромила ніж у голову своїй однокласниці. На щастя, обійшлося без трагічних наслідків – жертва нападу вижила, хоч і потрапила в реанімацію. Та в цій історії виникає ціла низка питань, відповіді на які поки що не видно.

І перше з цих питань – а чи ж тільки жертвою є та школярка, на яку напала однокласниця? Чи історія значно складніша, ніж видається на перший погляд? І чому цю"складність", якщо вона справді мала місце, ніхто не помічав, а якщо і помічав, то чому не зробив жодних кроків у напрямку запобігання майбутньої трагедії? І головне – чи стане ця історія уроком і запобіжником?

Замах на убивство чи помста за булінг?

Якщо відкрити, наприклад, офіційний сайт головного управління Нацполіції в Тернопільській області, то ситуація видається досить простою. Ось перша новина про цей інцидент, цитати звідти: "конфлікт між школярками", "під час суперечки між двома неповнолітніми дівчатами", "встановлюють усі обставини конфлікту", відкрили кримінальне провадження за статтею 115 Кримінального кодексу України з поміткою "замах на вбивство". Наступна новина, про підозру: "під час суперечки", "повідомлення про бійку між неповнолітніми". Третя новина, про запобіжний захід: "школярці, яка напала з ножем на однокласницю", "підозрюють у вчиненні замаху на вбивство", "під час суперечки завдала своїй однокласниці множинні колото-різані рани".

Словом, враження складається просте і зрозуміле – був конфлікт між двома підлітками, одна вирішила розібратися з іншою за допомогою ножа, ну, і розібралася. Жорстокі тинейджери, класична історія, мало не американська, щоправда, оскільки в Україні обіг вогнепальної зброї не такий активний, як у США, був використаний банальний ніж.

Та, якщо відкрити сайт іншої силової структури, прокуратури, ситуація уже дещо змінюється. Бо там ми бачимо наступне: "Наразі мотиви вчинку встановлюються. Одна з версій, яку перевіряє слідство, – можливий булінг з боку потерпілої". І загальна картина інциденту починає трансформуватися…

Чужинка серед своїх

Бо що таке булінг – ми усі чи майже всі добре знаємо. А ще – ми знаємо, як в школах не люблять реагувати на подібні інциденти. Як батьки скаржаться учителям чи тренерам про те, що на їхніх дітей здійснюється тиск – а у відповідь отримують знизування плечима і відмовку в стилі "та нічого подібного у нас немає, ніхто мені не скаржився, я нічого не бачив (бачила)".

А ситуація, як її описують у ЗМІ та соцмережах – просто ідеальне середовище для булінгу. Дівчина усього кілька років тому переїхала до Тернополя, тобто прийшла у вже цілком собі сформований клас. Дівчина втратила на війні тата, тож сім’я неповна, вразлива, цілком можливо, що мати не має тієї твердості у захисті своєї дитини, яку, скоріш за все, мав би батько.

Далі. У родини, скоріш за все, немає жодних соціальних зв’язків у новому для себе місці. Простіше кажучи – за них просто нікому заступитися у випадку якогось інциденту (наприклад, такого, як булінг дитини в школі), нікому натиснути на керівництво школи. А керівництву школи усі ці скандали і проблеми, звісна річ, не потрібні. Хоча тут ми можемо лише теоретизувати, але мені чомусь здається, що саме так усе й було. Можливо, тому, що випадків із шкільним булінгом і гіперреакцією жертв булінгу в Україні було і чимало, і не у всіх ми з вами, на жаль, є лише сторонніми глядачами...

Кінець історії? Ні, початок

Словом, ситуація є наступною. Навряд чи 15-річна дівчина ні з того, ні з цього взяла ніж і напала на однокласницю. Імовірно, деякі проблеми – у форматі того ж таки булінгу – були присутні. І от тут починається головна проблема.

Бо, якщо усе це справді було – і дійшло до удару ножем в голову, то це може означати лише одне. Що дорослі – і учителі, і батьки – або не помітили, або зробили вигляд, що не помітили проблем за на тій стадії, коли все можна було зупинити до появи першої крові.

А тепер, звісно, поліція браво рапортує про замах на убивство, про підозру і електронний браслет із домашнім арештом. Потім дадуть кілька років позбавлення волі, можливо, з умовним терміном – і на цьому все закінчиться. А мало б тільки починатися.

Або дорослі займуться попередженням булінгу, або дочекаємося смертей

Бо шкільний булінг – це проблема не тільки і, можливо, не стільки дітей, хай навіть уже і підліткового віку. Діти самі ще не здатні усвідомити увесь комплекс проблем, не здатні впоратися із ними. Саме тому дорослі й несуть відповідальність за неповнолітніх – не тільки через те, що ті не можуть самі доїхати з однієї зупинки громадського транспорту до іншої, а саме через те, що дітям потрібні допомога і підказки у формуванні свого погляду на життя.

Діти, підлітки – не вміють, не знають і не розуміють, як правильно вирішувати ті чи інші питання. І вирішують їх так, як уміють. Хтось стрибає з вікна багатоповерхівки, втомившись від знущань однолітків. А хтось бере ніж і б’є в голову тим, хто знущався. Та, погодьтеся, обидва варіанти – зовсім не те, що варто було б вибрати у такій ситуації. Не кажучи вже про те, що самого явища булінгу не повинно було б бути у школах та інших дитячих колективах.

Саме тому дуже важливо, щоб правоохоронці, а також інші причетні до дитячого питання організації звернули увагу не тільки на сам удар ножем в голову – а на те, що призвело до нього. Звернули увагу і зробили відповідні висновки. Як на локальному, так і на глобальному, всеукраїнському рівні. Інакше ця тернопільська кров буде не останньою. І рано чи пізно усе завершиться не реанімацією – а моргом.

А дорослі – у формі й ні, на посадах та без них – будуть розводити руками і бідкатися, як же воно, мовляв, так сталося…