Гранатометник 32 ОМБр, який відзначився у боях за Торецьк, розповів про службу в ЗСУ

Так найчастіше виглядають доповіді про геройські вчинки наших бійців. Але за кожним таким беземоційним, по-військовому відкарбованим реченням – місяці кропітких навчань на полігоні, надзусилля у боротьбі зі своїм природним страхом і години пекельного бою, в якому простого бажання перемогти стає вже замало, й узяти гору над ворогом тобі допомагають лише відтреновані до рівня рефлексів навички воїна.

Гранатометник Анатолій мобілізувався в лютому цього року. В липні зі своєю 9 ротою відзначився у боях за Торецьк.

"В Україну я повернувся лише на початку 2024-го, – розповідає солдат. – На момент початку повномасштабного був у Німеччині – працював на будівництві, непогано заробляв. Гроші грошима, але рідний дім там, де народився. Всі ці два роки мене постійно щось гризло всередині. Досі спілкуюся з тими, хто лишився в Європі. Допомагають мені, купують щось за потреби. Самі починають розмову: "А що мені дала Україна?" Наче виправдовуються, що не повертаються й не йдуть у військо, хоча нічого не питаю в них. Не бачу потреби якісь моралі читати – кожен вчиняє так, як йому підказує його сумління".

Анатолію 35 років, родом він з Тернопільщини.

"З сім’єю поки не склалося, відклав це питання на після перемоги, – продовжує філософствувати Анатолій. – Ідеш розбитим передмістям Торецька, бачиш по хатах зруйнованих, як люди жили добре і як поспіхом тікали, забували навіть документи й гроші. Мертвих на вулицях не встигають прибирати. Й вже не важливо ворог це, вбитий перед твоїми очима, чи свій, бо всі ми божі створіння. От лише думаєш: "Навіщо ти прийшов, росіянине, по нашу землю? Тобі своєї мало було? Не забереш із собою на той світ нічого – ані територій чужих, ані кривавих грошей, зароблених на цій війні".

Що мені допомагає витримати психологічно? Дехто каже, що треба молитися. В бою чи під обстрілом не раз про Бога згадуєш. Моя порада – сховати страх якнайдалі й уважно слухати накази досвідчених побратимів.

Коли хтось із старших каже: "Зараз арта буде бити – не висовуйтеся" роби – і процентів на 90 це допоможе цілим залишитися. Це як на будь-якій роботі: коли ти початківець, то варто дослухатися до порад. От правда, коли стрілецький бій починається чи треба з гранатомету вдарити, тут у мене адреналін починає зашкалювати. Не можу не проявити ініціативу. Напевно, найбільше в такі моменти я боюся перестати відчувати страх і, відповідно, втратити інстинкт самозбереження. Але здоровий глузд поки при мені. Треба до кінця війни дійти і повернутися додому. Хоча б у пам’ять про тих хлопців, з якими в учебці був, на позиціях стояв.

За проявлену особисту мужність та героїзм, стійкість та рішучість при виконанні військового обов’язку командуванням 32 ОМБр подало Анатолія на нагородження.

Фото Анатолія: Дмитро Нікішин.