Підручник історії з "автором"-журналістом. Нове слово в українській освіті чи деградація галузі?

Журналіст у підручнику історії

Видавництво "Ранок" видало підручник з історії України для 11 класу. Авторів у цьому підручнику було вказано троє, першим із яких – за абеткою – ішов журналіст і відеоблогер Акім Галімов. Саме цей факт, а також пов'язані з ним нюанси нового підручника і викликали бурхливе обговорення в суспільстві, принаймні, у соцмережах.

Не уникнув цього обговорення і сам Галімов, заявивши на своїй Facebook-сторінці, що проти нього розпочалася "масштабна спланована та очевидно замовна інформаційна атака". Хоча, звісно ж, авторів плану та замовників він не назвав. Загалом така реакція була цілком прогнозованою, хоч і перейшла певні рамки пристойності – все-таки звинувачувати усіх, кому не подобається твоя позиція, у замовності – це моветон для пристойного суспільства.

Фото: видавництво "Ранок"

Хоча Галімов справді міг напоротися на замовну атаку з використанням схожих маніпуляційних технологій. Скажімо, опоненти журналіста могли використати проти нього кілька фактів із біографії – скажімо, освіту. Ні, не відсутність профільної, історичної освіти, про це йтиметься нижче – а те, що Акім Галімов закінчив севастопольську філію Московського державного університету. Ні для кого не секрет, що Росія фінансувала усі ці навчальні заклади не з великої любові для мешканців Кримського півострова, а для просування своїх наративів і підготовки тамтешньої молоді для приходу "русского мира".

Крім того, Галімову можна пригадати і роботу на телеканалі "Інтер", який у різні періоди свого існування був залежним від проросійських політичних сил. Втім, такі аргументи у дискусіях практично не використовувалися. Що ж обурило суспільство і фахівців у новому підручнику історії?

Автор чи ні?

По-перше, неочевидна для обивателів, але важлива для істориків особливість – вказування Акіма Галімова серед авторів підручника. Професійний історик Геннадій Єфіменко, коментуючи скандальний проєкт, навіть припустив, що це – "фальсифікація". У коментарі для RegioNews пан Єфіменко пояснив, що він мав на увазі.

Журналіст і відеоблогер Акім Галімов. Фото: з відкритих джерел

Справа в тому, що, як з’ясувалося після аналізу підручника, та й сам Галімов цього не спростовував, навпаки, визнав – цей журналіст/блогер лише надав для використання свої відеороботи на історичну тематику. Відео були залиті на освітній порталі izzi.digital (принаймні, там вони відкриваються за QR‑кодом). На цьому участь Акіма Галімова у роботі над навчальним виданням завершилася – одначе його вказали як одного із авторів.

"Некоректність в тому, що власне він не автор підручника. Тобто не робив для нього не лише тексту, а й відео, які – за його ж словами, – просто взяті з проєкту "Реальна історія" та залиті на окрему платформу. Коли використовують раніше написане, зняте чи намальоване – це є джерела, які треба згадувати, але автори яких не є авторами підручника", – пояснив Геннадій Єфіменко.

Проблема достовірності інформації

Крім того, відеороботи журналіста – це не роботи науковця, які перевіряються і рецензуються. Фактично підручник надає школярам неверифіковану інформацію, створену не Міністерством освіти, а сторонньою особою.

Геннадій Єфіменко підкреслив у коментарі RegioNews: "Так, ці матеріали не верифіковані. Хоча автор тексту підручника, тобто Олександр Гісем, формально – кандидат історичних наук, може заявити, що він їх верифікував. Біда в тому, що у текстах самого Гісема часом помилок та вигадок більше, аніж у Галімова. Зокрема, в підручнику з історії України для 10 класу:

• згадка як про факт міфу про розстріляний з'їзд кобзарів;
• переселення в села після Голодомору як причини російськомовного сходу України (ще й вигадка про переселення німців із-за меж УСРР);
• цитування вигаданої "інструкції Троцького" як реального джерела;
• взяття зі стелі цифри втрат від голоду 1921-1923 рр. тощо".

Сучасність і (можлива) заангажованість

Ще однією проблемою, на думку тих, хто розкритикував підручник, є висвітлення подій останніх років, тобто таких, які відбулися чи досі відбуваються (як повномасштабна війна Росії проти України). На думку численних критиків – досить тенденційне висвітлення.

Фото: з відкритих джерел

Скажімо, у розділі про події після 2019 року багато уваги, аж до кількох ілюстрацій, приділяється проєкту "Велике будівництво" Володимира Зеленського, але не згадується про ситуацію з підготовкою до російського вторгнення, зокрема, спростування західних попереджень про майбутню війну українською владою.

Також українців обурило те, що діяльність двох останніх президентів подана у підручнику із помітною симпатією до нинішнього глави держави, де відповідний розділ навіть вказаний як "Реформаторська діяльність", тоді як його попередника, наприклад, не згадали у контексті створення ПЦУ та отримання томосу про автокефалію, на чому наголошував навіть Вселенський Патріарх Варфоломій.

Фото: EPA/UPG

Є навіть претензія до фотографій обох президентів – там Петро Порошенко показаний під час інавгурації з булавою, що критики підручника розцінили як натяк на прізвисько "сивочолий гетьман", наголосивши, що в якості ілюстрації до діяльності п'ятого президента коректніше було продемонструвати процес відкриття кордону із ЄС в день оголошення безвізового режиму для України.

Словом, питань щодо висвітлення подій останнього історичного періоду досить багато. RegioNews поцікавився у історика Геннадія Єфіменка – чи доцільно у підручниках так детально висвітлювати фактично події сьогодення, багато з яких ще не отримали свого логічного завершення і остаточної оцінки фахівців.

"Вивчати сучасність варто, але, на мій погляд, не в курсі історії. Бо це ще не історія, це незавершені події. Зрозуміло, що в директивному (за програмою) курсі, за який діти отримують бали, швидше за все, буде однобоке висвітлення подій", – пояснив пан Єфіменко.

Що ж, як бачимо, інноваційним підручником для випускного класу української школи незадоволені як звичайні обивателі, так і фахівці. А сам факт включення до списку авторів людини, яка не має жодного відношення до історичної науки, і чиї відеороботи є радше роботами публіциста, аніж професійного історика, не може не турбувати, зважаючи на й без того невисокий рівень вітчизняної шкільної освіти.