Він більше не працює на цвинтарі. Чи посадять політтехнолога Петрова

Початок 2026 року в Україні і у світі сповнений різноманітних подій, про які як мінімум варто поговорити. Бо вони, цілком імовірно, визначатимуть наше майбутнє. Принаймні у короткостроковій перспективі точно.

Про історію політтехнолога Володимира Петрова, з одного боку, так не скажеш. Все-таки це окрема історія окремого індивідуума, хоч і досить яскравого у певному сенсі. Та з іншого боку, у цій історії зав’язані (чи ще будуть зав’язані) такі класичні для нинішніх часів патерни, що обійти її ми просто не можемо. Тож давайте пригадаємо деталі скандалу і спробуємо спрогнозувати майбутнє як самого пана Петрова, так і тих, хто "вляпався" у цю історію.

Петров і Росія

Власне, історія Володимира Петрова почалася значно раніше за 12 січня 2026 року (про цю дату ми ще згадаємо). І в історії цій багато сірих, якщо не сказати темних сторінок. Втім, доля політтехнологів, особливо так званих "чорних" представників цього цеху (а саме так визначає Петрова та ж Вікіпедія), досить тісно пов’язана із помежів’ям законодавства та незаконних дій. Хоча, скажімо, робота Петрова на проросійського політика Ігоря Маркова, який нині ховається на території Російської Федерації, не є чимось незаконним.

А от його, Петрова, висловлювання на адресу Революції Гідності, анексії Криму чи російсько-української війни – оце вже, скоріш за все, тема для пильного погляду правоохоронців. (І про це ми також згадаємо.) Словом, антиукраїнського у висловлюваннях Володимира Петрова вистачало, але його персона до певного моменту нікого особливо не хвилювала. Можливо, тому що він разом із іншим такого ж рівня прозорості персонажем, Сергієм Івановим, просував у публічний простір наративи, що були на руку чинній українській владі, і активно, у стилі своїх ментальних попередників із Росії (наприклад, Сергія Доренка часів Міленіуму і появи Путіна на російському троні), "мочив" конкурентів цієї влади. Та от прийшло 12 січня 2026 року…

Петров і цвинтар

Того дня народний депутат від "Голосу" Ярослав Железняк оприлюднив інформацію про те, що ці два персонажі – Іванов та Петров – працюють у структурах, які є критично важливими для української економіки, відповідно, обидва вони мають бронювання від мобілізації. Точніше, не працюють, а працевлаштовані. Працюють вони, як відомо, в медіапросторі, зокрема на каналі "Ісландія", засновником і мажоритарним власником якого є саме Петров. Та якщо місце "бронювального працевлаштування" Іванова викликало негативну реакцію хіба що в контексті самого факту броні, бо це була компанія-підрядник "Енергоатома", то Петров виявився "працівником" символічної в контексті нинішньої війни структури – Національного військового меморіального кладовища.

Що, зважаючи на його численні заяви на адресу як України, так і українських військовослужбовців, виглядало більш ніж цинічно. Це був справжній плювок на могили тих, хто похований чи буде похований на тому цвинтарі. Саме тому історія із заброньованими медіаперсонажами й набула популярності й отримала подальший розвиток.

Петров і держзрада

Так, 20 січня Володимир Петров був звільнений із "бронювальної синекури". Звісна річ, формально "звільнення відбулося на підставі особистої заяви працівника", але навряд чи хтось всерйоз повірив у правдивість цього "власного бажання". Принаймні в радянські часи, які успішно косплеїть нинішня влада, це формулювання було звичайним собі прикриттям звільнення, якщо працівнику з тих чи інших причин не хотіли псувати подальшу кар’єру так званим "звільненням за статтею".

Але і на цьому історія Володимира Петрова не завершилася. Бо Офіс генерального прокурора відкрив кримінальне провадження проти нього. Причому не за абиякою статтею Кримінального кодексу України, а за ч.1 ст. 111, у якій сказано досить серйозно – "державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України".

Петров і два питання

Словом, перед паном Петровим постало відразу два гостроактуальні питання. По-перше, оскільки він уже не працює на тому самому меморіальному цвинтарі, то і бронювання від мобілізації вже втратив. А значить, підлягає мобілізації. (Звісно, можна припустити, що пан Володимир має якісь проблеми зі здоров’ям чи інші підстави для відстрочки – але навіщо тоді йому була потрібна бронь?) Зважаючи на те, що процес так званої "бусифікації" і не думає завершуватися, то герой цієї статті цілком реально може потрапити до одного із навчальних центрів ЗСУ.

По-друге, кримінальна справа, слідство у якій уже розпочалося. І займається ним, звісна річ, не райвідділ МВС, а Служба безпеки України (стаття зобов’язує). Що вже само по собі означає у перспективі серйозні проблеми у колишнього цвинтарного працівника.

Який, до речі, уже видав першу реакцію після початку скандалу – "несподівано" заявивши, що влада, розумієте, тисне на його канал "Ісландія". Подібна заява людини, діяльність якої буквально до початку скандалу (інспірованого не владою, а, нагадаємо, опозиційним політиком) була цілком у руслі "генеральної лінії партії", може означати лише одне – не домовився.

Тому думки про те, що Петрову дадуть втекти за кордон (а тікати йому є куди, у пана Володимира купа родичів у Росії), можуть і виявитися хибними. А сам "цвинтарний політтехнолог" цілком може опинитися за ґратами. Та і, врешті-решт, якщо там опинилися такі фігури, як Коломойський та Дубінський – які ще активніше і корисніше працювали на перемогу нинішнього президента та його партії – то хто такий Петров, щоб заради його безпеки влаштовувати якісь незаконні схеми? Ну точно не Міндіч.

Словом, найближче майбутнє у політтехнолога Володимира Петрова може виявитися дуже і дуже непростим. А влада у свою чергу може почути на свою адресу не дуже приємні речі. Що тільки додасть опозиції підстав у критиці Банкової і Ко. Тож усе найцікавіше у цій історії, імовірно, ще попереду.