UA | RU
03 липня 2025, 15:04

Переставляння ліжок. Як Кабміни Зеленського трансформувалися і чим це завершиться

Шість останніх років Кабінет міністрів, який фактично втратив суб’єктність, перетворився на місце, де безперестанку "переставляють ліжка", не розуміючи, що це не приносить жодного позитивного результату
Шість останніх років Кабінет міністрів, який фактично втратив суб’єктність, перетворився на місце, де безперестанку "переставляють ліжка", не розуміючи, що це не приносить жодного позитивного результату
ілюстративне фото: з відкритих джерел

Останнім часом в українському політичному просторі з’явилися чутки про відставку прем’єр-міністра Дениса Шмигаля і реорганізацію Кабміну. Зокрема, говорять злі язики, буде закрите міністерство із чи не найпафоснішою назвою – національної єдності. Те саме, очільник якого Олексій Чернишов вляпався у кримінальну справу.

Звісно, міністрів з підозрами в обох урядах епохи Зеленського небагато, а от інша сторона питання – реорганізація і трансформація Кабінету міністрів – є фактично фірмовою ознакою нинішньої влади. Пропонуємо нагадати, що відбувалося за ці майже шість років.

Уряд Гончарука. Як і 70 років тому

Перший уряд Володимира Зеленського (на нашу думку, правильно говорити саме так, оскільки все вказує на те, що Кабмін фактично керується з Банкової, попри конституційну норму про парламентсько-президентський характер нашої держави) з’явився на світ наприкінці літа 2019 року. І відразу відзначився цілою низкою змін у списку міністерств. І тільки одне було банальним перейменуванням – Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства стало Міністерством розвитку громад та територій. Інші зміни були значно цікавішими.

Міністерство економічного розвитку і торгівлі об’єдналося із Міністерством аграрної політики та продовольства – у Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства. Два міністерства, які займалися надрами – екології та природних ресурсів з одного боку, енергетики та вугільної промисловості з іншого, – стали Міністерством енергетики та захисту довкілля.

Ще одне "цехове" об’єднання відбулося в царині війни. Мінветеранів та МінТОТ злилися в одну структуру, названу Міністерством у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб. І – рекорд 2019 року – відразу три різні міністерства стали одним. Міністерство інформаційної політики, Міністерство культури, Міністерство молоді та спорту – з вересня 2019-го це все стало Міністерством культури, молоді та спорту.

На цьому фоні реорганізація Державного агентства з питань електронного урядування у Міністерство цифрової трансформації пройшла б практично непоміченою, якби не одне "але". Саме це міністерство, як показало майбутнє – стало єдиним, хто і саме пережило усі (псевдо)реформи, і зберегло свого керівника зразка осені 2019 року, Михайла Федорова. Він і досі очолює Мінцифри, додав до своєї посади віцепрем’єрство – і час від час з’являється у неофіційних прем’єрських списках.

Таке активне укрупнення міністерств уже мало місце в історії країни, частиною якої була Україна – Радянського Союзу. Тоді, відразу після смерті Йосипа Сталіна, нове колективне керівництво теж зайнялося скороченням кількості крісел у Раді міністрів шляхом укрупнення міністерських структур. Тож ті аналітики, які влучно підмітили, що Зеленський фактично відродив радянський стиль керівництва у державі (коли усім насправді керує офіс на Банковій – де в радянські часи був Центральний комітет Компартії України, – а прем’єр-міністр це лише передаточна ланка між Офісом президента та міністрами), отримали додатковий козир. Більш того, неймовірно, але факт – подальші події акуратно вклалися в ситуацію постсталінського СРСР.

Уряд Шмигаля. Роз’єднання

4 березня 2020 року новим прем’єр-міністром України став Денис Шмигаль. І уже 11-го числа були знищені два гончаруківські монстри. Міністерство у справах ветеранів та Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб повернулися до складу Кабміну. А Мінкультмолодспорт розпався на власне Міністерство молоді та спорту і на Міністерство культури та інформаційної політики. (У вересні 2024-го назву другої структури підкорегували – воно стало Міністерством культури та стратегічних комунікацій.)

У травні процес продовжився – енергетично-екологічне міністерство розділилося на ті дві структури, які функціонували до 2019 року. А у грудні 2020-го у складі Кабінету міністрів відновили Міністерство аграрної політики та продовольства.

Так от – в 1953-1955 роках Рада міністрів СРСР пережила точно такий же процес. Усі чи майже усі укрупнені міністерства протягом короткого строку були розформовані, структура Радміну повернулася до пізньосталінського формату – що фактично було визнанням провалу поспішного реформування. Щось схоже сталося і в Україні на межі десятих та двадцятих років ХХІ століття. Політика зменшення кількості міністерств виявилася неефективною. Тож надалі в уряді Шмигаля почався інший процес.

Уряд Шмигаля. Нові вивіски

Цей процес умовно можна назвати "політикою нових вивісок". На відміну від уряду Гончарука, до укрупнень уже не вдавалися, зате почали перейменовуватися і частково трансформуватися існуючі міністерства, а також створюватися нові.

Частково ми згадали про це у попередній частині статті – зокрема, щодо перейменування МКІП на МКСК. Але цим Зеленський, Шмигаль і компанія не обмежилися. Так, у липні 2020 року з’явилося на світ Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості. А у грудні 2024 року Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, МінТОТ, отримало найпафоснішу назву серед усіх інших міністерств – Міністерство національної єдності.

Втім, не обійшлося і без об’єднань. Так, Міністерство інфраструктури у грудні 2022 року приєднало до себе Міністерство розвитку громад та територій і отримало нову, комбіновану назву – Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури. А у вересні 2024-го "інфраструктура" із назви випала, тож ця організація, колишнє Мінінфраструктури, стало називатися Міністерство розвитку громад та територій – як те, яке до нього у свій час приєднали.

Але тут важливо розуміти, що процес 2020-2024 років відрізняється від того, що робив прем’єр Гончарук 2019-го. Якщо тоді були справді спроби реформувати процес державного управління – то при Шмигалю, який, як говорять втаємничені, є значно менш суб’єктною особою, усі ці зміни робилися і робляться в основному під конкретних персонажів. Найяскравіший приклад – Мін’єд, який очолив близький до президентського подружжя Олексій Чернишов. Це призначення якраз і збіглося в часі із перейменуванням цілком конкретного МінТОТ у максимально аморфне "Міністерство національної єдності".

Втім, такий неймінг є невипадковим – в останні роки, під час повномасштабної війни, Офіс президента для підняття і утримання на відповідному рівні настроїв у суспільстві часто генерує подібні красиві, хоч і пустопорожні, вивіски. Згадайте хоча б "Пункти незламності".

Учитися на чужих помилках

Та головне у цій історії – це те, що всі ці зміни, укрупнення і розділення, злиття і перейменування, не принесло, за великим рахунком, жодного відчутного результату. Хоч інформаційна політика, хоч стратегічні комунікації – в Україні це питання, говорячи афористично, на рівні плінтусу. Розвиток громад і територій залишає бажати значно кращого. З національною єдністю після початку у 2024 році тотальної "бусифікації" усе стало значно гірше, ніж було – а українські емігранти, яких нібито мало повертати міністерство Чернишова, не поспішають цього робити.

І тут знову варто згадати радянський досвід. Досвід уже наступної після 1953-55 років, років колективного керівництва, – епохи Микити Хрущова. Він тоді які тільки зміни не ініціював, аж до поділу регіональних комітетів КПРС (які фактично і керували областями, як зараз ОДА та облради) на міські та сільські. Усе це не завершилося нічим корисним, а короткий сплеск активності, пов’язаний не з реформуванням міністерств, а із завершенням тотальної сталінської диктатури, досить швидко, уже за кілька років після відставки Хрущова восени 1964 року, трансформувався у застійний період. І витягнути радянську економіку та країну загалом із тієї багнюки вдалося тільки тотальним реформування усієї країни, реформуванням, яке завершилося розпадом СРСР.

Звісно ж, Україна – не Радянський Союз, розпадатися тут нічому. Але з історії 70-річної давнини варто зробити відповідні висновки – і не пересувати ліжка, як говорить відомий анекдот, а змінити "нові обличчя", єдиною чеснотою яких є наближеність чи то до Зеленського, чи то до Єрмака, на професіоналів. І ще – повернутися до норм Конституції, яка прямо говорить, що Кабмін є самостійним державним суб’єктом, а не безкоштовним додатком до Офісу президента.

gnews gnews Підписуйся, щоб дізнаватись новини першим Підписатись
17 липня 2025
Два головні підсумки спецоперації "Зміна Кабміну"
Офіс президента захотів новий уряд, заради чого пішов на все. Але чи буде з цього якась користь для країни?
16 липня 2025
Трамп і 50 днів. Чи догрався Путін і до чого готуватися Україні після заяв американського президента
Заява президента США уперше сприймається не як спроба домовитися, а як справжній ультиматум
14 липня 2025
Зміни до законодавства і битва Залужний-Зеленський. Чи варто чекати виборів найближчим часом
Влада із сателітами нібито як готується до виборів, але поки готуватися ні до чого, хіба до перемоги Залужного
11 липня 2025
"Самогубства" в Росії. Чи є в них український слід – і чому Кремль про нього мовчить
Загадкові смерті російських топчиновників – одна із ознак того, що час імперії добігає кінця, і руку до цього знову доклала Україна