Два гегемони – одна слабкість. Як США і Китай змагаються за новий світовий порядок

Після введення і потім відкладення мит Трампом, прискорився процес спроби створення двополярного світу. Головна відмінність від 1945 року, як би це парадоксально не звучало, слабкість двох гегемонів.

Власне, саме прискорення процесів потрібне і США, і Китаю (точніше, Китай прийняв виклик по прискоренню), щоб спробувати подолати цю слабкість. А подолати її можна на сьогодні виключно одним способом: створивши більші економічні союзи навколо себе.

Концепція обох гегемонів кардинально протилежна: США пропонує дружбу через пільговий доступ до глобального супермаркету (свого ринку). Китай пропонує інвестиції в логістику та інфраструктуру для того, щоб розширити ринок збуту для своїх виробників.

В цілому, обидві моделі робочі, бо вони дають наступні важливі для еліт своїх союзників (і не тільки) преференції:

1. Доступ до заробляння грошей. При цьому, важливо, що обидва гегемони, приймаючи глобальні правила гри по відмиванню коштів, чітко усвідомлюють: боротьба з корупцією, найкращий спосіб, як внутрішнього, так і зовнішнього контролю еліт (підтримання поліцейських функцій, якщо хочете). Просто підходи до "звинувачень в корупції" різні.

2. Обидві країни гарантують, в межах пристойності, недоторканність своїм ставленикам (в найгіршому випадку їм дадуть політичний притулок).

3. Обидві країни пропонують образ майбутнього (еліта периферіі розуміє куди і як вона може рухатися). Правда Китай має один суттєвий недолік: відсутність свого Голівуду, але це тема для довшого тексту.

4. В той же час ця концепція має одну глобальну проблему: ні Китай, ні США не хочуть брати на себе воєнні зобовʼязання практично ніде в світі. Це головна больова точка цієї концепції, бо обидва гегемони, як максимум, говорять про підтримку зброєю.

Отже, що ми маємо "на виході" зараз?

Перш за все треба говорити про те, що нова модель світобуття лише створюється (і не факт, що буде створена в відносно короткий проміжок часу. Нагадаю, головна проблема цієї моделі – слабкість гегемонів).

По-друге, зараз іде "війна" не за третій світ, а за країни-регіональні лідери. Той, хто перетягне на свою сторону більшість з них, отримає часовий лаг для свого укріплення. Давайте згадаємо, що найменші мита отримали, до прикладу, Туреччина та Єгипет. І логіка тут не лише в економічних питаннях, але й в питаннях безпеки, потужності армій та амбіцій самих країн.

По-третє, і я не стомлюся про це говорити, ключовою "точкою напруги" стала Європа, яка є головною в тому значенні, що той, хто отримає її в союзники, отримає вагомі економічні переваги. І саме тому переговори в трикутнику Украіна-США-ЄС стають важливішими для нас ніж переговори Україна-США-Росія (тим, більше, що Росія, де-факто, вийшла з цих переговорів.

І, по-четверте, вихід Росії з переговорів, відкриває для нас вікно можливостей в тому плані, що чи не вперше за останні 80 років, великі прошарки європейських та американських еліт починають (почнуть) усвідомлювати, що саме існування Росії в її нинішньому форматі є загрозою, особливо, якщо вона є частиною "китайського світу".