Як живуть поруч із найнебезпечнішим атомним реактором світу

Радянське місто-супутник Мецамор побудовано в 1970-х роках для робітників єдиної у Вірменії атомної електростанції. Як виглядає повсякденне життя міста кілька десятиліть по тому?

Вірменська атомна електростанція в Мецаморі вважається однією з найнебезпечніших у світі через своє розташування в сейсмічно активній зоні.

Лише за 35 км від неї на тлі сніжних вершин гори Арарат лежить столиця Вірменії - Єреван.

Мецаморську атомну електростанцію побудували приблизно водночас із Чорнобилем - у 1970-х роках. Тоді два енергоблоки Вірменської АЕС забезпечували електроенергією дедалі більші потреби Радянського Союзу.

Все змінив 1988 рік. 7 грудня біля міста Спітак трапився землетрус магнітудою понад 7 балів, у результаті якого загинули близько 25 000 людей, а численні міста і села Вірменії зруйновані.

Атомну електростанцію негайно закрили через ризик - адже подача електроенергії до реакторів була з перебоями. А більшість робітників АЕС повернулися до своїх рідних міст у Польщі, Україні та Росії.

Тридцять років по тому доля електростанції в Мецаморі залишається суперечливою темою у вірменському суспільстві.

Один з її реакторів відновили в 1995 році, і тепер він забезпечує 40% електроенергії в країні.

На думку прибічників закриття станції, ризик землетрусу в цьому місці залишається надзвичайно високим. Але урядові чиновники стверджують, що станцію було побудовано на стабільному базальтовому блоці.

До того ж подальші модифікації, як-от поліпшені протипожежні двері та інше, зробили її ще безпечнішою.

А поки точаться ці суперечки, у місті Мецамор поруч зі станцією триває життя.

Радянське місто-супутник було зведено, щоби залучити до роботи на АЕС кваліфікованих кадрів з усього Радянського Союзу, від Балтії до Казахстану.

За часів його розквіту крамниці було сповнені найкращих продуктів, а чутки про вершкове масло найвищої якості досягали Єревана.

Після землетрусу будівництво в місті зупинилося, а озеро залишилося порожнім.

Через два місяці Москва вирішила зупинити станцію. Перебої з електроенергією, зокрема через політичну кризу на Кавказі, зробили небезпечним функціонування АЕС.

Ті, хто залишилися в Мецаморі, опинилися у напівзбудованому місті, в якому практично не було роботи.

Населення міста почало змінюватися. До жертв землетрусу в 1991 році почали приєднуватися біженці з Азербайджану, які тікали через конфлікт у Нагірному Карабасі.

У перший рік конфлікту у вільних гуртожитках Мецамора поселилися 450 людей. Наразі вони живуть у збудованих самотужки будинках на місці, де планували звести третій житловий район Мецамора.

Після зупинення АЕС уряду Вірменії довелося скоротити постачання електроенергії до однієї години на добу. І так було аж до 1993 року, коли влада вирішила відновити експлуатацію другого енергоблоку.

Почалися відновлювальні роботи і суворі перевірки безпеки.

Наразі енергоблок функціонує, але потребує ремонту.

"Конструкція наших реакторів типу ВВЕР застаріла. Вони, приміром, не обладнані бетонним куполом, який міг би утримати уламки реактора в разі його вибуху", - пояснює Ара Марджанян, експерт з енергетики Програми розвитку ООН.

Але він додає, що реактор витримав руйнівний землетрус у Спітаці, а також стверджує, що вірменська АЕС є однією з перших у світі, яка пройшла "стрес-тести, розроблені після аварії на Фукусімі".

Сьогодні в Мецаморі - понад 10 тисяч жителів, серед яких чимало дітей.

Мешканці багатоквартирних будинків, розташованих лише за 5 км від енергоблоків, побоюються відключень електроенергії більше за небезпеку АЕС.

"Усі ще дуже добре пам'ятають важкі роки без світла, - розповідає Катерина Ротерс, фотограф, яка задокументувала життя міста. - Тому вони просто не уявляють свого життя без станції".

У 1991-1994 роки країна пережила серйозну енергетичну кризу, населення тижнями залишалося без електрики.

Сьогодні багато міських будівель потребують ремонту. Подекуди протікає дах, лавки на вулицях зроблені зі старих радіаторів.

Через відсутність теплопостачання винахідливі місцеві жителі знайшли батареям корисніше застосування.

Попри це, у спортивній залі купа дітей, теча в даху не заважає їм захоплено грати у футбол.

Але чому люди не їдуть з Мецамора? Як з'ясувала пані Ротерс, "ті, хто не втратив роботу на АЕС, налаштовані більш оптимістично".

Дехто все ще відчуває ностальгію за колись привілейованим статусом міста-супутника АЕС.

"Старше покоління, яке жило за часів Радянського Союзу, відчуває себе тут в безпеці", - зазначає антрополог Гамлет Мелкумян, який досліджує життя в Мецаморі.

"В місті дуже сильне відчуття спільності і взаємної довіри. Люди залишають ключі від помешкань сусідам, коли йдуть по справах".

А почуття гордості є саме тим, чого намагався досягти архітектор Мартін Мікаелян, розробляючи проект міста, що мало стати еталоном радянського містобудування.

Тоді вважалося за честь, якщо влада вирішить звести у вашому місті АЕС, і в Мецаморі це почуття національної гордості все ще живе.

Мешканці Мецамора пристосували місто до власних потреб. Вони перемістили центр, а автівки паркують на колишніх пішохідних доріжках.

Щомісячна оренда є невеликою, від 30 до 60 дол. за квартиру площею 95 кв/м. Але люди, звичайно, не залишаються в місті проти своєї волі. А одним зі стимулів не покидати його є надзвичайно згуртована громада.

"Щодня містяни збираються на вулиці після роботи і обговорюють новини", - каже Ван Седракян, який працює на АЕС і веде Facebook-сторінку Мецамора.

"Наші діти мають місце, де грати, але ми вважаємо за краще, щоби вони витрачали час на навчання. У мене дві доньки, і я сподіваюся, що вони залишаться і працюватимуть у Мецаморі. Тому що це - наша батьківщина", - додає чоловік.