Про енергетичну безпеку, державні і приватні інтереси

Нинішня складна ситуація в українській енергетиці, яка виникла внаслідок російських ударів, стала поштовхом для бурхливої дискусії і навіть політичних суперечок. Про те, хто несе відповідальність за безпеку енергетичних об'єктів, їх швидке відновлення в разі руйнування, а також оптимальне функціонування в нинішніх кризових умовах.

Про розборки між центральною і київською владою всі чули. Виникали проблеми в стосунках між органами місцевого самоврядування і військовими адміністраціями (частіше це стосується бюджетних та організаційних питань). Але є ще одна непроста проблема – взаємодія державних і приватних інтересів у сфері енергетики.

Атомні і гідроелектростанції у нас у власності держави. Більшість теплових електростанцій (а це сегмент, який найбільше постраждав від російських ударів) – у власності приватних компаній.

ТЕЦ (теплоелектроцентралі) – або у комунальній власності, а деякі – під контролем приватних компаній. Наприклад, Київські ТЕЦ-5 та ТЕЦ-6 перебувають в управлінні КП "Київтеплоенерго".

А от Харківська ТЕЦ-5 (ПрАТ "Харківська ТЕЦ-5") перебуває у приватній власності. Окрема і складна історія – фінансування відновлювальних робіт, коли йдеться про енергетичні об’єкти у приватній власності. Надійна робота енергетичної системи в нинішніх кризових умовах – це загальнодержавний і безпековий інтерес. А от гаманці у держави, місцевого самоврядування і приватних власників – різні. І проблеми тут виникають вже зараз, а далі їх може бути ще більше.

У більшості випадків, коли йдеться про оперативне відновлення роботи енергетичної системи, ми бачимо активну і ефективну взаємодію держави, місцевого самоврядування і приватних власників. Але, були і є конфліктні ситуації.Наприклад, у перші місяці війни.

Тоді мер Харкова Ігор Терехов навіть виступив за націоналізацію приватної "ТЕЦ-5", яка забезпечує значну частину міста теплом та гарячою водою. Тоді проблема була у зриві приватною компанією підготовки до опалювального сезону і фінансових розборках цієї компанії з міською владою. Велике місто тоді фактично стало заручником егоїстичних приватних інтересів. Жорстка позиція мера Харкова допомогла, і проблему врешті решт розрулили навіть без радикальних рішень. ТЕЦ-5 з тих пір неодноразово опинялась під російськими ударами, руйнувалась і відновлювалась. І ключову роль в цьому відігравала міська влада Харкова. В даному випадку саме місцеве самоврядування реалізовувало суспільний інтерес – забезпечення містян теплом і гарячою водою в умовах війни. Це не про заробляння грошей, а про виживання в надскладних умовах.

В умовах критичної енергетичної ситуації партнерські відносини між державою, місцевим самоврядуванням і приватним бізнесом це вже не просто красиве і правильне гасло, це формула спільної безпекової відповідальності.