Путін, Трамп і примара миру: як Кремль намагається диктувати умови Заходу

Суперечливі заяви з приводу готовності Росії до мирних переговорів і припинення вогню в Україні, які лунають з Москви, максимально заплутують ситуацію і не дають зрозуміти, а чого насправді хоче Кремль. То Пєсков заявляє, що Росія готова до мирних переговорів без попередніх умов, а потім Лавров викочує цілий список таких вимог. Вслід за цим сам путін оголошує чергове "перемир’я".

Насправді, не варто робити великі висновки з окремих заяв і дій Кремля. Треба зрозуміти більш довгострокові цілі путіна і особливості його тактичної гри.

Головна мета путіна, заради якої він розпочав війну проти України, – знищити незалежність нашої країни, відновити російський контроль над Україною або шляхом військової перемоги або через примус до "миру" на російських умовах. І поки нема підстав вважати, що наміри путіна щодо України кардинально змінилися.

Але після повернення Трампа до влади в США і демонстрації його намірів припинити війну в Україні і залагодити відносини з Росією, у російського диктатора з’явилася нова мета – укласти велику геополітичну (і геоекономічну) оборудку з Трампом, і тим самим розколоти єдність Західного світу, відновити і посилити глобальний вплив Росії, і одночасно зменшити залежність Росії від Китаю. Власне путін і раніше прагнув "Ялти-2", розподілу сфер впливу між Заходом і Росією. А зараз, з поверненням Трампа до Білого дому, для цього з’явилися певні можливості.

Наміри господаря Кремля щодо Трампа жодним чином не суперечать його прагненню знищити або підкорити Україну. Просто зараз він хоче зробити це, використавши (відверто або приховано) особливості зовнішньополітичних підходів Трампа. Тобто, якщо Трамп хоче миру, то путін пропонує йому можливість завершення війни в Україні, але переважно на російських умовах. Шляхом нібито "мирних переговорів" Кремль хоче, щоб Трамп дотиснув Київ до миру саме на російських умовах. А якщо не вийде, то звинуватити Україну в небажанні припинити війну, підштовхнути Трампа до виходу з мирних переговорів і повного припинення воєнної підтримки України. Паралельно путін буде продовжувати переговори з Білим домом з метою укладання тієї самої "Великої оборудки" ("Big Deal") між Росією і США, спокушаючи Трампа привабливими бізнес-проектами.

Таким чином, ідеальний сценарій для Кремля – домовитись з Трампом і примусити Україну до миру на своїх умовах, або домовитись з Трампом і продовжити війну в Україні.

Для реалізації цього сценарію путін використовує відповідний тактичний інструментарій. Періодично Кремль, і особисто сам російський диктатор, переконують Трампа, що путін щиро прагне миру, дуже добре ставиться до нинішнього президента США, хоче з ним домовитись на взаємовигідних умовах. Для цього робляться відповідні миротворчі заяви (останнім часом і про тимчасові "перемир’я"), потоком ллються лестощі на адресу Трампа, малюються його портрети, пропонуються супер-привабливі бізнеси-проекти, наполегливо обробляється спецпредставник Трампа Стів Віткофф. Але потім, коли починаються конкретні переговори про припинення війни, Кремль починає висувати умови і вимагати односторонніх поступок з боку України, і навіть з боку США. Активно використовується тактика затягування мирних переговорів. Для Росії це не мета, а інструмент. В Кремлі теж хочуть, щоб у Трампа урвався терпець, але по відношенню до України.

Різні тактичні завдання Кремля виконують різні путінські поплічники. В ролі "доброзичливого переговорника" з США і "бізнес-спокусника" виступає Кирил Дмитрієв, а в роли "злого переговорника" виступає Сергій Лавров, міністр закордонних справ РФ. Лавров став такою собі "реінкарнацією" Андрія Громико, колишнього міністра закордонних справ СРСР, якого на Заході тоді називали "Mister No" за його наджорстку переговорну позицію. Наявність переговорників, які виконують протилежні завдання, дозволяє путіну маневрувати і проводити подвійну політику у стосунках з США навколо теми мирних переговорів.

Деякі спостерігачі вважають, що К.Дмитрієв і С.Лавров уособлюють собою конкуруючі групи в Кремлі. К.Дмитрієв представляє умовну "партію пошуку згоди з Трампом", а Лавров – "партію продовження війни проти України". Їх одночасне, або почергове використання ще і дозволяє путіну тримати баланс протилежних інтересів у своєму оточенні.

Розуміння особливостей тактичного інструментарію путіна потрібно для того, щоб не робити передчасних і великих висновків з окремих заяв і дій офіційних представників Кремля. Варто не плутати тактичні маневри путіна з його реальною політикою. В той же час і нам, і особливо американцям треба враховувати цю подвійність нинішніх стратегічних цілей Кремля. Саме зацікавленість путіна в домовленостях з Трампом можна використовувати для переговорного тиску на Росію. Замість поступок росіянам заради їх згоди на припинення вогню, США мають ставити жорсткий ультиматум Кремлю – або негайні переговори і домовленості про припинення вогню (і лише потім переговори з інших питань), або припинення переговорного діалогу між США і РФ. Погрожувати виходом з переговорів американці мають не нам, а росіянам. А паралельно можна і санкції проти РФ посилити. Врешті решт Білий дім має продемонструвати Кремлю силу і переговорну жорсткість. І тоді це матиме необхідний ефект.