Дипломатія без компаса: як "перезавантаження" перетворилось на хаос

Почати треба з того, що частина анонсованих послів досі не отримали агремани (дозвіл на прийняття) від країни потенційного їх перебування. Ще частина анонсованих призначенців не пройшла процедуру спецперевірок (обовʼязкова дія перед затвердженням). Прогнозую, що дехто ці перевірки і не пройде. Бо по деяких кандидатах є питання у спеціальних служб. Вже промовчу про складання відповідних іспитів, які мали би передувати призначенням.

Показовим в цьому плані є указ президента щодо призначення надзвичайним і повноважним послом в Угорщині Федора Шандора. Його кандидатуру було анонсовано та погоджено з приймаючою стороною та анонсовано президентом понад рік тому – у серпні 2023 року. І тільки от сьогодні зʼявився указ. Оперативно, нічого не скажеш.

Можна також згадати і "посла України в Молдові Данилова", який був також проанонсований Президентом і який дізнався про "призначення" з телезвернення. Тому ніхто нікуди не поїхав, бо не мав наміру це робити. Агреман на екс-секретаря РНБОУ навіть не був відправлений.

І це не поодинокі випадки.

Коли мені сьогодні телефонували десятки людей з проханням оцінити ті чи інші кандидатури, відповідь була одна: спочатку треба зрозуміти, чи новопризначені мають мандат на реалізацію місій, а вже потім робити узагальнені висновки.

Втім, деякі вже очевидні.

Чи тішуся я з того, що, приміром, забрали зі Словенії абсолютно безрезультативного Андрія Тарана? Так, звичайно. Але хто понесе відповідальність за його призначення і за те, що від самого початку результат був прогнозованим? Людині, яка не годилась для дипломатичної служби та мала проблеми з ефективністю на попередньому місці роботи, увесь час з держбюджету платили зарплату. І ніхто не несе відповідальності за цей абсолютно невдалий експеримент, бо це – політичне призначення.

І чи не є наступанням на ті ж граблі потенційні призначення, які готуються знову? Тобто, урок не вивчений, починаємо все заново…

Можливо, повторюся, але в МЗС є достатньо професійних кадрів, які могли б посилити наше позиціонування у світі. І це не тільки країни Африки і Азії. У виборі кандидатур знову переважає політична доцільність та намір загравання з суспільством. З цього можна зробити невтішний висновок, що ОП змінювати підходи щодо розуміння важливості і відповідальності дипломатії не збирається. Ну ок, вмерла, так вмерла…