Мирне життя чи нескінченна мобілізація: що чекає на Україну після війни

Ну бо нема більше потреби! Бо всі навоювалися досхочу й вертаються до звичного, нормального, цивільного життя. В тому то й полягає мир – що люди сидять у ресторанах і кнайпах, а не далі в окопах, учебках і казармах.

Безкінечно утримувати майже мільйонну армію нереально, непідйомно і недоцільно. Грошей не вистачить ні на зарплати, ні на забезпечення. Для переддефолтної країни, яка зазнала трильйонних збитків, це хана бюджету і кранти економіці, яка далі буде пахати виключно на всепожиральну оборонку замість культури, освіти, відбудови й інших мирних аспектів життя.

У військовий час армія – це від безвиході герой-солдат, але в мирний час це – солдафон і пожирач усіх суспільних благ. Саме тому цивілізовані країни в мирний час жорстко обмежують і регулюють чисельність своїх армій у пропорційності до душ населення.

Китай при 1 мільярді людей має армію 2 млн. Це – 2 солдати на 1000 населення. Наше населення становить 3% від китайського, тож якщо після війни буде збережена теперішня армія, то отримаємо аномальні 20 військових на 1000 населення.

Нескорочення армії в повоєнний час означатиме кілька речей:

1. Військовий призов жінок буде обов’язковим і не обговорюється.

2. Вояків, які пройшли війну, ніхто нікуди не відпустить навіть після її завершення.

3. У службу буде задіяне ПОВНІСТЮ все населення почергово і кількаразово по кількох колах.

А значить: нівелюється саме поняття мирного світського життя.

Якщо закінчення війни не означає закінчення пожиттєво-примусової повинності, то воно взагалі сенсу не має. Закінчення війни мусить передбачати поступову демілітаризацію суспільства й його повернення до звичайнісінького буденного життя. Інакше нашо.