Хроніки війни за море: як Україна б'є по РФ

Соковитий текст з російського джерела, розписано усі принади мосрької блокади РФ на Чорному морі. Дивиться на ситуацію більш оптимістично, ніж я. Може, тому що мені більше болять наші втрати, і я їх для себе суб’єктивно завищую.

Публікую суть, капслок всюди мій:

На мою думку, стратегічно більше ризикує Росія. І справа не стільки в тоннах втраченого експорту чи його частці у ВВП. Головна асиметрія полягає в тому, що Україна має фактично безлімітний тил – фінансову, військову й економічну підтримку партнерів. Росія ж дедалі більшою мірою мусить оплачувати наслідки війни власними ресурсами.

Перші удари по судноплавству майже закрили Азовське море й почали створювати проблеми в Чорному. Новоросійськ поки продовжує працювати, як після попередніх атак продовжував працювати і його нафтовий експорт.

Але зерно значно вразливіше за нафту. Нафтові потоки можна хоча б частково перенаправляти через трубопровідну систему, тоді як повноцінної альтернативи Новоросійську для російського зернового експорту практично немає. Балтійські термінали мають недостатні потужності, а перекидати туди великі обсяги зерна логістично дорого й складно.

Липневі цифри вже показали різке падіння зернового експорту, причому наприкінці місяця воно значно прискорилося. Це важливо не лише через втрату валютної виручки.

На рівні всієї країни Росія має достатньо елеваторних потужностей, щоб певний час зберігати врожай. Але економіка складається не з абстрактних тонн зерна, а з конкретних компаній і фермерів. Фермерові після збору врожаю часто потрібно негайно продавати продукцію: погашати старі кредити, фінансувати поточні витрати й готуватися до наступної посівної. Великий агрохолдинг ще може перечекати кілька місяців, малий або середній – часто ні.

Тому частина господарств уже змушена продавати зерно за ціною, близькою до собівартості або навіть нижче неї. До падіння цін додається подорожчання пального й транспорту, перевантажені елеватори та проблеми з прийманням урожаю.

Теоретично проблему можна залити державними грошима. Субсидувати закупівлю зерна, компенсувати зберігання, реструктуризувати кредити, підтримати банки. Російська держава це вміє.

Проблема в іншому: фермери далеко не перші, хто вже стоїть у черзі по допомогу.

Державних грошей потребують девелопери, паливний сектор, окупований Крим, постраждалі від атак підприємства, торговельні компанії та тисячі дрібних бізнесів. І тепер до них приєднуються аграрії. Держава змушена рятувати їх не лише заради самих підприємств. За кожним великим сектором стоять банки, які його кредитували.

Саме тут локальні економічні проблеми починають перетворюватися на системні. Фермер не може обслуговувати кредит – проблема переходить до банку. Банк накопичує погані борги – втручатися доводиться державі. Держава витрачає кошти на підтримку банків – зростає навантаження на бюджет. При цьому грошей більше не стає. Усе з’їдає війна.

Бюджет уже працює з великим дефіцитом, внутрішній борговий ринок має обмежений ресурс, а банки самі потребують ліквідності. Тому кожна нова галузева криза означає ще одну статтю витрат у системі, де вільних грошей і без того бракує.

У цьому сенсі українські удари важливі не тільки через прямий фізичний збиток. Їхній ефект може бути значно ширшим: вони змушують Росію одночасно витрачати гроші на ППО, ремонт інфраструктури, субсидії підприємствам, підтримку регіонів і стабілізацію банківської системи.

УКРАЇНА СТВОРЮЄ НОВІ КРИЗИ ШВИДШЕ, НІЖ РОСІЯ ВСТИГАЄ РОЗВ’ЯЗУВАТИ СТАРІ.

Окремо варто дивитися на Новоросійськ. Нещодавні удари по системах ППО й РЕБ поблизу Геленджика можуть свідчити про спробу поступово послабити захист чорноморського узбережжя. Робити остаточні висновки поки рано, але географія тут очевидна: Геленджик і Новоросійськ розташовані поруч, а частина засобів ППО прикриває весь цей район.

Якщо Україні вдасться системно ускладнити судноплавство біля Новоросійська, наслідки вийдуть далеко за межі зернового ринку. Це найбільший російський порт і один із головних вузлів зовнішньої торгівлі країни.

Але головна проблема Росії навіть не в конкретному порту.
Її економіка поступово перетворюється на систему, яка одночасно гасить дедалі більше пожеж. Окремо кожну з них ще можна локалізувати: дати субсидію, списати кредит, докапіталізувати банк, відремонтувати завод, захистити порт. Але кожне таке рішення коштує грошей і забирає ресурс.

Зерновий експорт – лише одна з таких пробоїн. Поки що кожну нову пробоїну ще вдається нашвидкуруч латати. ПИТАННЯ ЛИШЕ В ТОМУ, ЧИ НЕ НАСТАНЕ МОМЕНТ, КОЛИ НОВІ ПРОБОЇНИ З’ЯВЛЯТИМУТЬСЯ ШВИДШЕ, НІЖ ВИСТАЧАТИМЕ РУК ЛАТАТИ СТАРІ.

Кінець тексту.

Додам від себе – нам слід виходити в Балтійське море. Якщо лише на Чорному морі ми можемо створити для РФ стільки проблем, то Балтика – це як два Чорних моря, бо там інтенсивніше тече нафтонька, основа ліквідності держави-агресора. Технічно у нас є для цього можливості. Справа більше у міжнародній обстановці і наявності політичної сміливості.