Єдиними ліками на "русский мир" є розбудова українського світу, - експерт

Втім життя загалом ієрархічне. Обмежені ресурси як кожного індивіду, так і великих спільнот передбачають пріоритезування та складних відповідей. Але такі відповіді наражають автора на нерозуміння та цькування адептів двовимірного світу. А дарма.

Наприклад, я стверджую, що мова – важлива, але не найважливіша для збереження української нації та ідентичності. Бо мова – це маркер ідентичності певної спільноти. Це про тожсамість, окремішність, суверенітет. Але вона нічого не говорить про якість та сутнісне наповнення цього суверенітету. Точніше говорить, але це вже залежить від того, що сказане, а не якою мовою. Як казав Борис Антоненко-Давидович, "зло, навіть під українським національним прапором, виголошене українською мовою, все ж лишається злом…".

В моїй ієрархії цінностей свобода важливіша за мову. Етика важливіша за айдентику. Справедливість та ефективність важливіші за зовнішній маркер свій-чужий.

Повторюсь, мовно-культурний маркер важливий. Мова, культура, пантеон героїв, історичний наратив – не дають нам розчинитись в "русском море". Але аж ніяк не гарантують якість українського. Красти, зраджувати, брехати, чинити беззаконня, перетворювати Україну на "росію-лайт" можна не тільки росіською. На жаль, мова не рятує від неефективності та аморальності. Вона лише маркує свій-чужий.

І тому виграти українізацію ми можемо лише зробивши українську не просто символом окремішності від росії, а символом – якості, конкурентноспроможності, гідності, свободи. Якщо вона стане мовою республіки, спільноти рівних у гідності, як сутнісної альтернативи російській тиранії.

Як неймовірно влучно сказав колись Блаженніший Святослав (Шевчук), єдиними ліками на "русский мир" є розбудова українського світу. Якіснішого, яскравішого, привабливішого за "русский мир". Який асоціюється з успіхом і майбутнім, а не з ресентиментом і помстою.

А для творення такого світу плекання української мови є необхідною, але недостатньою передумовою.