Що би зараз не говорили політики, останнє слово — за фронтом

З 1991 року вороги України робили все, аби наша держава була слабкою, дезінтегрованою, беззубою та несамостійною. У 2013 році Україна почала прокидатися, нарощувати м'язи, нарешті підходячи до розуміння необхідності утвердження власної суб'єктності. Наївно було б припускати, що народження цієї суб'єктності буде безболісним. І ще більшою помилкою було б вважати, що шлях до неї нам прокладуть за нас.

Одинадцять років ми напівзаходами ведемо війну з країною, яка переважає нас кількісно та ресурсно. І вже три роки Україна стримує повномасштабне вторгнення однієї із найбоєздатніших армій світу. Щоденний подвиг українських солдат має надихати нас, не давати впадати у відчай, хай там які заяви не робили б іноземні політики, аналітики та експерти. Останнє слово — за фронтом.

Так, нам і досі не все вдається, і попереду ми маємо багато роботи. Так, ми самі повірили пустим обіцянкам, віддавши ядерну зброю, критично послабивши обороноздатність країни. Проте Україна вже зробила неможливе. Україна вже увійшла в історію завдяки своєму спротиву російській окупації, хоробрості та могутності свого війська, силі горизонтальних громадських зв'язків та вправності нашої дипломатії. З цього і постає сьогодні справжня українська суб'єктність. І саме це так дратує тих, кому сильна і самостійна Україна поперек горла.

Все, що відбувається сьогодні в інформаційному просторі, не має збивати нас з одного разу обраного нами шляху. Так само, як і в жодному разі українцям не варто звертати свою увагу на тих персонажів, які радо розпочали підготовку до політичних ігрищ та примарних виборів. Вся увага — на фронт, всі сили — для фронту.

Безнадія починається там, де люди під тиском обставин відмовляються боротись за своє. Це не про нас. Тримаємо стрій, знищуємо окупантів!