План перемоги від Зеленського: чи принесе він мир у 2025 році?

З чим саме їде Володимир Зеленський до Сполучених Штатів – в Україні відомо лише вузькому колу осіб. Анонсуючи план перемоги, глава держави окреслив його у загальних рисах: ідеться про таке посилення України, яке змусить Росію припинити війну і сісти за стіл переговорів, причому Україна матиме дуже потужні позиції. Часові рамки для реалізації плану Зеленського, за його ж словами, дуже обмежені – на саміті миру в листопаді цього року, каже він, у війні треба поставити крапку, і це стане можливим, якщо західні партнери підтримають усі пункти плану в період з жовтня до грудня. Рішення Заходу, каже Зеленський, залежатиме від рішучості позиції США.

Французьке видання Ле Монд у недавній публікації щодо можливого змісту плану Зеленського вказало, що одним із його пунктів є тверда заява США про прийняття України до НАТО – це наразі єдина деталь так званого плану перемоги, яку, принаймні в західних медіа називають достовірною. У тексті статті не вказано, йдеться про Україну в кордонах 1991 року чи в межах лінії фронту. Поза тим, очевидно, що та частина України, яка під окупацією, до НАТО ніяк не зможе приєднатися.

Якщо прийняти секретність плану перемоги за об’єктивну необхідність, то можна спробувати уявити собі, за яких в принципі умов Росія припинить війну, сяде за стіл переговорів, і про що саме можуть бути ці переговори – про перемир'я чи реальний тривалий мир, і на яких умовах, і наскільки це буде перемогою, якщо суспільний консенсус в Україні вважає перемогою повернення до кордонів 1991 року. Відповіді на ці питання лежать у просторі фантазій.

Перша фантазія – Путін раптом помер або його усунули від влади. Можливі наслідки для Росії – тимчасовий розлад у керівництві цієї країни, теоретично аж до міжкланового протистояння у боротьбі за владу, і це послабить військову потугу росіян. Але так само можливо, що ніякого протистояння не буде. Чи буде нова російська влада готова визнати, що Путін вчинив жахливий злочин, напавши на Україну, а відтак виведе війська і поверне окуповане, в тому числі Крим? Найбільш реалістична відповідь – ні, в жодному разі. Тому що за нинішніх політичних умов в Росії владою залишаться ті самі люди, що і при Путіні, з тими самими поглядами і ставленням до України. Невідомо, чому такі персонажі у російській владі вирішать говорити з Україною про мир на українських умовах лише тому, що Путіна вже нема.

Крім того, чомусь мало хто в Україні звертає увагу на такий чинник: посягання на територіальну цілісність РФ в Росії є кримінальним злочином, а з точки зору російської конституції Крим, Донецька, Луганська, Запорізька, Херсонська області України є частиною РФ. Російському політику, який заявить про готовність повернути окуповані українські території Україні, доведеться пояснювати свою позицію не тільки населенню, але й прокуратурі. І, безумовно, він втратить владу. Можна припустити, що в безпутінській Росії вийде запустити конституційний процес, який скасує територіальні "надбання". Але неможливо передбачити, наскільки складним і тривалим цей процес буде. Отже, якщо у випадку зникнення Путіна нова російська влада й сяде за стіл переговорів з Україною, навряд чи повернення окупованих територій буде одним із питань на цьому столі. Принаймні, воно точно буде не з найпростіших навіть за наявності доброї волі окуповане повернути.

Друга фантазія – Україна отримує від Заходу таку кількість озброєнь, яка не просто скасовує будь-які перспективи росіян продовжувати війну, але й дає Україні можливість перейти у контрнаступ, вийти на кордони 1991 року, тримати Москву на прицілі далекобійних ракет і, можливо, створити буферну зону у російському прикордонні. Це було б реальне посилення переговорних позицій України, і, крім того, змусило б Кремль до переговорів, залишивши йому в якості альтернативи повний розгром. Але тут знову ж таки для росіян постане питання криміналізованості теми повернення окупованих територій.

Третя фантазія, яка може бути ближчою до реальності: суттєве збройне посилення української армії, яке зупинить просування російських військ, позбавить сенсу подальші бойові дії саме для Росії, а відтак не лишить їй нічого іншого як погодитись на переговори. Плюс предметом для розмови може бути припинення бойових дій, встановлення лінії розмежування і, наприклад, відкладання теми повернення окупованих територій на наступні переговори. Такий варіант означатиме ніяк не обмежену в часі перспективу зустрічей, розмов, конференцій у різних форматах, які навряд чи призведуть до позитивного для України рішення. Президент Зеленський в одному зі своїх інтерв’ю західним журналістам у серпні сказав, що переговори про мир можна розпочати і без повернення окупованих територій. Можливо його план, який він повезе в США, теж це допускає. Але виглядає сумнівним, що такий план сприйме як план перемоги українське суспільство.

Наскільки реалістичним може бути план Зеленського виходячи з гіпотетичних уявлень про його зміст?

По-перше, часові рамки. Можна зрозуміти, що Володимир Зеленський хоче вкластися у той термін, який лишився нинішній адміністрації США і, можливо, закріпити так званий план перемоги у вигляді договорів, які стануть обов’язковими і для наступників Байдена у Білому домі, незалежно від того, хто переможе на президентських виборах у листопаді. Але досі адміністрація Байдена жодного рішення щодо України не ухвалювала аж настільки швидко. І вона має обмежений ресурс ухвалювати щось в обхід Конгресу, а це – додатковий час. Тобто бажання президента Зеленського, щоб на його план пристав Захід і насамперед США до грудня 2024 року, виглядає відірваним від дійсності.

По-друге, різке збільшення постачання зброї. Досі не було жодних ознак, що західні партнери готові відмовитися від своєї стратегії дозованого постачання озброєнь Україні – рівно настільки, щоб вона могла стримувати просування російської армії, а не завдати їй повної поразки. Що має бути в плані Зеленського такого, щоб Заходу або хоча б тільки США раптом захотілося різко цю стратегію змінити? Навіть закон про ленд-ліз, ухвалений Конгресом США у 2022 році, пролежав без діла, доки не сплив термін його дії. Для того, щоб він запрацював, треба було тільки підписати угоду між Україною і США. Чому така угода не була підписана і хто виявив ініціативу саме до непідписання – питання дуже серйозне і цікаве, але вже не для сьогодні. Просто факт: план безперервного постачання зброї Україні вже був, але з якихось причин не спрацював.

По-третє, чітка заява США та інших західних партнерів, що Україна буде в НАТО. Це був би серйозний чинник. Але Захід саме такої заяви весь час категорично уникав. Не має принципового значення, з яких міркувань – чи то Путіна дратувати не хотів, чи то Україна не за всіма параметрами виглядала готовою, чи то через війну. Головне, що об’єктивно нічого не змінилося настільки, щоб Захід захотів сказати: так, Україна буде в НАТО.

Цілком можливо, що всі ці оцінки невірні. Під час недавнього візиту американського держсекретаря Ентоні Блінкена до Києва план перемоги – у тому вигляді, в якому він тоді був – був представлений американській стороні. І вже через кілька днів після цього візиту постійна представниця США при ООН Лінда Томас-Грінфілд заявила, що Сполучені Штати вже ознайомилися з планом президента Володимира Зеленського і вважають, що "він може спрацювати". Щоправда, розвивати свій коментар щодо наскільки зможе спрацювати план Зеленського і в яких пунктах пані Томас-Грінфілд не стала.