Кількість українців, готових погоджуватися на "поганий мир", збільшується — соціолог

Пане Андрію, які ТОП-3 проблеми на сьогодні найбільше турбують жителів України?

Звісно, на першому місці — війна. Далі йдуть корупція та соціально-економічний стан у країні. Якщо брати корупцію, то ця проблема турбує українців, починаючи ще з початку 90-х років, а тому тут нічого нового. Так, останнім часом усе це загострилось на фоні різноманітних антикорупційних викриттів з тими ж МСЕК, але загалом корупція всі роки залишається в топі проблем, що турбують українців. Хіба в часи Януковича, Ющенка чи Кучми не було корупції?

І як українці бачать подолання корупції?

В голові респондента є дві тези щодо подолання корупції: знизити зарплати чиновникам і карати за хабарі. Проте, ці дві речі взаємовиключні. Те, що реальні методи боротьби з корупцією, які полягають в автоматизації усього, а також дерегуляції того, що можна дерегулювати, більшість людей це не сприймають. З іншого боку люди вірять в громадський контроль, що може впливати на зменшення корупції. Якщо брати соціально-економічний аспект, то більшості українців зараз просто погано, але вихід з цього вони бачать лише в тому, щоб прийшла розумна влада і вирішила це питання. І це вже наслідок популізму наших політиків, які під час виборів кажуть, що як переможуть, то вирішать усі проблеми. Люди вірять у це, а проблеми звісно не вирішуються. Тоді цей політик вже стає поганим, непрофесіоналом та корупціонером.

Зараз дуже багато розмов про закінчення війни або ж стале перемир’я. На які сценарії закінчення війни можуть погодитися українці?

Втома від війни є по всій Україні. Якщо запитати у респондента, умовно кажучи, з Ужгорода та Харкова, то обидва скажуть, що вони втомилися від війни. Хоча ми розуміємо, що втома від цього в Харкові, куди КАБи долітають, і втома від війни в Ужгороді — це дві різні втоми. Якщо брати припущення ,на які поступки йти заради закінчення війни, то це похідна від того, як людина себе почуває, а не від того, де перебуває. Людина, в інформаційному полі якої в України немає успіхів, а росіяни наступають, і вони дотиснуть, адже перевели економіку на військові рейки, готова йти на поступки й заморожувати війну по лінії фронту, щоб вберегти хоча б щось. Усе залежить від того, наскільки людина загнана в таку депресію через те інформаційне поле, в якому перебуває. Особливо це стосується тих людей, в яких є знайомі, родичі яких загинули на війні, або ж поранені.

Але є інший тип людей, які розуміють, що майже три роки війни, але чого масштабного досягла росія? В нас є міжнародна підтримка, а в рф насправді проблеми з економікою, а тому потрібно стояти, й рано чи пізно вони поступляться. Якщо людина перебуває в такому полі, то вона вважає, що ще можна повоювати.

Але велике питання, чи є у людини близький родич, який безпосередньо воює, адже тоді вона хоче швидшого закінчення війни, щоб побачити чоловіка, сина, брата — не бачили його майже три роки й хочуть, щоб він повернувся живий та неушкоджений. Якщо у людини все добре, увсі родичі з бронею від мобілізації, умовно кажучи, то таким людям "воювати" далі набагато легше. Втім, варто визнати, що прагнення українців йти на поганий мир збільшується.

Наразі у ЗМІ та у соцмережах все більше обговорюються проблеми мобілізації. Є багато фактів так званої бусифікації. Як загалом до цього ставляться різні категорії населення в різних населених пунктах? І загалом, як жителі країни бачать цей процес?

У багатьох українців бусифікація — це зло, а ті, хто її організував, то це зло у квадраті. Хоча частково зняти проблеми з цією бусифікацією можна одним простим рішення — повісити боді-камери на працівників ТЦК, які займаються "відловом" людей.

Офіційні особи з територіальних центрів комплектування переконують, що у багатьох працівників ТЦК вже є такі камери.

Ми дуже багато відео бачимо, коли людину запхнули в бус, або ж ця людина вийшла побитою з ТЦК. Але усі ці відео ми бачимо, коли вже особу запхали у бус чи відбувається бійка між представниками ТЦК та цивільними. А що було до того? Можливо перед цим людина сама почала першою бити представників ТЦК. Тому ці боді-камери можуть вирішувати питання, щоб потім знати, як насправді усе було. Також камери можна поставити в усіх приміщеннях ТЦК, щоб відео з них мало змогу надати відповідь на питання, чому побили того чи іншого військовозобов’язаного, адже можливо він перший почав бійку.

Так, але можуть бути і перевищення службових обов’язків з боку представників ТЦК.

От відео з камер унеможливить перевищення повноважень. Проте, загалом затримання людини — це парафія поліції. Будь-якого поліцейського навчають, як правильно затримати людину. Крім цього, під час такого процесу поліцейськими складається відповідний протокол, який цивільний може потім оскаржити. У ТЦК протокол затримання не складають. І вже потім з цього випливає, що ані затриманий ТЦК не може довести незаконність дій, якщо такі були відносно нього, а представники ТЦК не можуть довести, що вони не перевищувати свої повноваження. Часто у групі з ТЦК є поліцейський, який начебто легітимізує затримання військовозобов’язаного, але ж не поліція проводить це затримання.

Нещодавно директор однієї з дистанційних шкіл заявив, що усе більше школярів старших класів залишають країну і навіть не будуть здавати випускні тести. Чи вбачають взагалі українці демографічну кризу і чи готові до цього?

Звісно, українці вбачають демографічну кризу, але з іншого боку, якщо ми говоримо про демографію, то потрібно казати, що було 20-30 років тому в Україні. Саме тоді народжувалися ті люди, яким зараз потрібно народжувати. Якщо брати початок 90-х років, то народжуваність була в Україні і немаленька, але і невелика. Зараз ці люди, які були на низькій хвилі народжуваності, мало народжують й самі – або через війну, або через різноманітні проблеми. Наразі немає адекватної статистики щодо народжуваності в Україні. Хтось каже, що на одну жінку припадає одна дитина, а хтось каже, що 0,9 дитини чи навіть 0,7 дитини. На це все накладається війна, а також виїзд за кордон — от і маємо демографічну кризу. Якщо брати виїзд 17-річних юнаків, то це вплив загалом заборони виїзду особам чоловічої статі віком від 18 до 25 років, адже їх і не мобілізують, але і за кордоном не випускають. Відповідно, юнаки 16-17 років тікають не від мобілізації, виїжджаючи за кордон, а від того, що за рік-два їх вже не випустять за межі країни. Наприклад, майбутній студент хоче мати академічну мобільність, коли він, будучи студентом в Україні, може на семестр поїхати в якийсь європейський вуз і там навчатися. В Україні ж на це не має права хлопець віком від 18 до 25 років.

Росіяни не приховують, що удари по енергетиці — це примушення до переговорів або ж взагалі капітуляції. Насправді ж, як показують опитування, чи зменшує це готовність до опору?

Насправді відключення світла не сильно впливає на зміну готовності до перемоги. Під час Другої світової війни бомбили усю Європу. Так-от потім проводились дослідження, згідно з яких стало відомо, що масштабні бомбардування того ж Дрездена не призвели до втрати готовності німців чинити опір. Тому це не лише наша історія в цій війні, але й усієї Другої світової війни, де були більш масштабні бомбардування. Українці розуміють, чому відбувається відключення світла, але це не зменшує готовність до опору.

Які наразі рейтинги можливих кандидатів на посаду президента України в розрізі того, що все більше розмов у політикумі відбувається щодо можливих виборів, умовно, наступного року?

Усі ці рейтинги зараз не мають сенсу, адже немає відповідних кампаній кандидатів. Однак, якщо ж ми говоримо про найбільш рейтингового персонажа, то це колишній головком ЗСУ Валерій Залужний, який наразі є послом України у Великобританії.