Сибіга Андрій Іванович

Сторінка в Facebook

Народився Андрій Сибіга 1 січня 1975 року в місті Зборів Тернопільської області.

Освіта

У 1999 році Сибіга закінчив Львівський державний університет імені Івана Франка за спеціальностями Правознавство (юрист) та Міжнародні відносини (перекладач англійської мови).

Карʼєра

Працювати Андрій Сибіга почав у 1997 році на дипломатичних посадах. Був аташе, третім, а потім й другим секретарем Міністерства закордонних справ України.

Наступного року став другим секретарем, згодом – першим секретарем із консульських питань у посольстві України в Польщі.

У 2002-му повертається до Києва, обіймаючи посаду першого секретаря відділу правового та гуманітарного співробітництва Управління європейської інтеграції МЗС України. Із 2003 року був виконувачем обов’язки начальника відділу, начальником відділу міжнародно-правового співробітництва Договірно-правового управління МЗС України.

У 2006 році став заступником директора Договірно-правового департаменту МЗС України. Пізніше, у 2008-му, був призначений радником-посланником посольства України в Польщі.

З 2012 року працював директором Департаменту консульської служби МЗС України.

У 2016-му році тодішній президент України Петро Порошенко призначив Сибігу надзвичайним і повноважним послом України у Туреччині. На цій посаді він працював довгі п'ять років.

А в 2021 році, згідно з указом президента Володимира Зеленського, став заступником керівника Офісу президента України Андрія Єрмака. В ОП займався питаннями зовнішньої політики та розвитку стратегічного партнерства.

У квітні 2024-го отримав крісло першого заступника міністра закордонних справ України. Тоді ж був звільнений з посади заступника керівника Офісу президента.

5 вересня 2024 року Верховна Рада підтримала кандидатуру Андрія Сибіги на посаду міністра закордонних справ замість звільненого Дмитра Кулеби.

Критика

У квітні 2023 року в інтерв’ю Financial Times Андрій Сибіга припустив, що Україна зможе погодитися на мирні переговори з Росією, коли ЗСУ досягнуть адміністративної межі з анексованим Кримом. Ця заява виклала широкий суспільний резонанс, адже на той момент українська влада стверджувала, що про жодні переговори не може бути й мови, поки останній російський окупант не залишить міжнародно визнану територію України. Сибіга поквапився уточнити свою заяву. Мовляв, переговори у такому разі – це лише одна з опцій.

У квітні 2024 року Андрій Сибіга підписав листа до дипломатичних установ України за кордоном, у якому заборонялася видача будь-яких документів українським чоловікам призовного віку.

Відмова українських посольств та консульств видавати вже замовлені паспорти призвела до низки протестів біля цих будівель та ініціювала нову хвилю дискусій про те, якою має бути мобілізація в Україні і якою мірою вона повинна зачіпати тих її громадян, які під час війни перебувають за кордоном.

Але вже під час виступу у Верховній Раді під час його призначення міністром Сибіга пообіцяв, що доступ до консульських послуг для 7,5 млн українців, які зараз перебувають за кордоном, буде спрощено.

Сімʼя

Андрій Іванович Сибіга одружений із Тетяною Сибігою, мають доньку Софію та двох синів – Андрія та Івана.

Статки

Відповідно до декларації, Андрій Сибіга є власником квартири площею 96 кв. м та гаража 33,6 кв. м у столиці, а також земельної ділянки площею 1200 кв. м біля Києва.

На дружину Тетяну записана квартира площею 60 кв. м у Києві, дві земельні ділянки площею 2700 кв. м біля столиці, а також дві земельні ділянки площею майже 1500 кв. м у столиці. Два дачні будинки загальною площею трохи більше 40 кв. м є у Тетяни Сибіги у столиці, а також вона орендує великий дачний будинок площею майже 120 кв. м у Києві.

Торік дружина Сибіги придбала автомобіль Ford Escape (2015 року випуску) за 310 тис. грн.

Андрій Сибіга протягом 2023 року отримав понад 550 тис. грн зарплати, дружина Тетяна – 45 тис. грн.

На рахунку в банку Сибіга станом на квітень 2024 року зберігав 153 тис. доларів та 25 тис. грн.

Відзнаки та нагороди

Орден "За заслуги" III ступеня (2020 рік); Почесна грамота Кабінету міністрів України (2011 рік).