Мирний план із 20 пунктів: чого чекати далі

Перш за все треба розуміти, що йдеться не про вже узгоджену мирну угоду, а лише про спільний проект мирного плану США і України, який ще доведеться узгоджувати з Росією. В нинішньому вигляді цей мирний план хоча і викликає чимало зауважень, але це той компроміс, який є достатньо прийнятним для України. Саме тому на нього погодились наші переговорники.

Однак навіть із США цей компроміс не є остаточним. В опублікованому тексті розбіжності зафіксовані за двома пунктами – пункт 12 (про статус Запорізької АЕС) та пункт 14 (про територіальний розподіл).

По Запорізькій АЕС США пропонують рівномірний розподіл контролю (між Росією та Україною), а США будуть головним менеджером спільного підприємства. Україна пропонує інший підхід: спільне підприємство Україна-США 50/50, де половина виробленої електроенергії йде Україні, а друга половина - США (які далі самі визначають її розподіл). Ризикну припустити, що врешті решт компроміс навколо Запорізької АЕС буде знайдено, і він буде полягати в особливому статусі цієї станції.

Набагато складніше ситуація з територіальним питанням.

Україна пропонує, щоб "у Донецькій, Луганській, Запорізькій, Херсонській областях лінія розташування військ на дату цієї угоди є де-факто визнаною лінією зіткнення. Робоча група збирається для визначення переміщення сил, необхідних для припинення бойових дій, а також для визначення параметрів потенційних майбутніх спеціальних економічних зон".

США пропонують інший варіант: "Обговорюється потенційна вільна економічна зона (ВЕЗ) на території Донбасу – для її затвердження Україна готова провести референдум на підконтрольних їй територіях. Але на голосування ставитиметься підтримка усього договору, а не самого лише пункту про ВЕЗ. Якщо рішення буде ухвалено, між Україною, Сполученими Штатами і росіянами буде укладена окрема угода, яка визначатиме статус спеціальної економічної зони".

Зазначу, що ні США, ні Україна не визначають хоча б у найзагальніших рисах, а що буде собою представляти статус спеціальної економічної зони, і під чиїм адміністративним контролем вона перебуватиме. Як ми всі розуміємо, саме це матиме принципове значення.

Особливу увагу звертаю на те, що деякі проблемні теми взагалі не зафіксовані у цьому плані із 20 пунктів.

Наприклад, в тексті цього плану взагалі не йдеться про перспективу членства України в НАТО. Це відповідає інтересам України, яка не хоче брати на себе зобов'язання про відмову від прагнення членства в НАТО. При цьому Президент Зеленський каже, що Україна не погоджується на пункт про відмову від членства нашої країни в НАТО, який був у попередній, 28-пунктній версії плану завершення війни, і наголошує, що рішення про вступ України до НАТО залежить від держав Альянсу, а не від домовленостей із Росією. Саме так Україна бачить компроміс по темі НАТО. І схоже, що на даному етапі американці прийняли цей підхід. Однак, з високою ймовірністю, Росія наполягатиме на тому, щоб питання про заборону членства України в НАТО (або про нейтральний статус України) було зафіксовано у майбутній мирній угоді.

Ще одна тема, значуща для Росії, яка також відсутня у мирному плані з 20 пунктів – це статус п'яти українських регіонів, які Росія анексувала та вимагає їхнього визнання як частини РФ. Україна на це, звісно, не погодиться. Тому цей пункт відсутній у мирному плані США та України. Але Росія, ймовірно, наполягатиме на тому, щоб це питання було зафіксовано в майбутній мирній угоді. Проте компроміс між Росією та Україною у цьому питанні неможливий. Шанси на появу узгодженого мирного договору з’являться лише в тому випадку, якщо Росія не наполягатиме на тому, щоб територіальний пункт був у її мирній угоді з Україною.

І ось тут ми підходимо до головної проблеми: як Росія сприйматиме спільний американо-український мирний план? Висновок абсолютної більшості коментаторів є майже однаковим – реакція Росії на цей мирний план буде негативною. Виходячи з публічних заяв Путіна, очевидно, що в Кремлі не хочуть припиняти війну проти України. Однак російський диктатор також хоче зберігати конструктивні відносини з Трампом і перспективу стратегічних домовленостей з США. Тому, цілком ймовірно, що Росія не відкине мирний план США та України повністю, а продемонструє готовність продовжити мирні переговори, але при цьому висуне критичні зауваження щодо багатьох пунктів мирного плану США та України, а також свої вимоги щодо обов'язкових односторонніх поступок України. Це буде формальним приводом для продовження активних військових дій проти України з одночасним продовженням мирних переговорів із США. В рамках цієї стратегії Кремль також не буде поспішати з відповіддю на американо-український мирний план та з подальшим розвитком переговорного процесу.

24 грудня очікувалась онлайн-зустріч між американськими переговорниками та Путіним. Але поки не має жодної інформації про те, що такий контакт відбувся. Взагалі показово, що російська сторона не оприлюднює жодної інформації про зміст і результати своїх переговорів з США. І це створює додаткові проблеми для подальшого розвитку переговорного процесу.

Як тоді може розвиватися процес мирних переговорів надалі?

У будь-якому разі зараз очікується змістовна реакція Росії на спільний мирний план США та України. Після цього американські переговорники, ймовірно, спробують узгодити компромісну позицію з росіянами та українцями. Однак у зв'язку з різдвяними та новорічними святами на Заході у переговорній активності США може виникнути певна пауза (на тиждень чи трохи довше). Провідну роль у переговорному процесі, як і раніше, гратимуть США.

Можливий алгоритм подальших переговорних дій:

1) Будуть виділені пункти, щодо яких немає принципових розбіжностей між Росією та Україною. З цих питань представники США спробують досить швидко сформулювати та узгодити з представниками РФ та України взаємоприйнятні формулювання.

2) Будуть визначені спірні питання між Росією та Україною (і щодо мирного плану США та України, а також щодо російських вимог до цього плану), відносно яких є суттєві розбіжності, але все ж таки можливий компроміс, і для його досягнення будуть потрібні додаткові переговори. Цілком імовірно, що для цього США спробують організувати або прямі переговори між РФ та Україною за свого посередництва, або продовжиться човникова дипломатія за посередництва США, але переговорники Росії та України будуть присутні в одному місці, щоб максимально прискорити переговорний процес.

3) У процесі переговорів неминуче виявляться кілька питань, з яких досягти компромісу буде неможливо (як, наприклад, у питанні про статус українських територій, анексованих Росією). Ці питання, можливо, будуть відкладені на фінальну частину переговорів, або взагалі зняті з переговорного порядку денного, якщо всі сторони погодяться, що домовитися щодо них неможливо.

4) Цілком імовірно, що в процесі переговорів США чинитимуть тиск на Росію та Україну, або окремо, або на обидві сторони одночасно.

Навіть якщо вся ця переговорна робота буде відбуватись у прискореному режимі, вона триватиме не менше двох-трьох місяців. Головною перешкодою, як і раніше, буде небажання Путіна припиняти війну і погоджуватись на компромісні формати її завершення. І тоді виникає питання, на яке поки не має відповіді: що будуть робити Президент Трамп та його адміністрація, якщо мирні переговори по завершенню російсько-української війни зайдуть в глухий кут,, що цілком ймовірно, і буде очевидно, що Путін не хоче припиняти війну? Від відповіді на це запитання залежить і подальша доля переговорного процесу.