Дотиснути Україну: медійний гачок Москви та осінній дедлайн

Мотив один: здаваймося, погоджуймося на будь-що, віддаваймо в руки Москви ключі від управління Україною (бо яка тоді субʼєктність, якщо агресор збирається диктувати, які нам оборонні союзи створювати, якою мовою говорити чи в яку церкву ходити).

І стартувала ця кампанія зразу після заяв Путіна на Валдайському форумі. У них це дійсно іде за планом – в даному випадку – за медійно-інформаційним. Бо треба дожати Україну, поки Путін збирається до Китаю в листопаді.

Ну, і на фоні того, що більшість з нас дійсно ментально плавить і дехто ведеться на весь цей треш, бо не бачить виходу, треба сказати чесно – у нас іншого виходу просто немає, окрім як зціпити зуби і протриматися наступні 3-4 місяці. Ми ж витримали 2022-й, коли все було ще гірше, чи не так?

Що ж до величезного масиву "переговорних постів", які я читаю другу добу. Аналізуючи тези усіх цих замирювачів і "миротворців", у мене більше відчуття, що вони це роблять не тому, що недалекоглядні чи попаяні. А тому, що вся ця кампанія не просто пахне, а смердить російськими грошима. У мене все.