Зброя чи заборона: ілюзія простих рішень після теракту

Теракт, як і будь-яке велике потрясіння, запускає роботу офісу простих рішень, який є в кожній голові (Канеман за це отримав Нобелівську премію).

Офіс простих рішень генерує два простих рішення:

1. Дозволити носіння зброї всім кому тільки можна, щоб люди могли захистити себе та інших.
2. Заборонити носіння зброї всім кому тільки можна, щоб запобігти таким терактам.

Офіс простих рішень не може відповісти на три найголовніших запитання:

а) хто ходитиме зі зброєю до сусіднього супермаркета за хлібчиком?
б) що робити з усталеною судовою практикою, коли той, хто застрелив терориста, сяде за ґрати з імовірністю 100%?
в) як запобігти терактам, а не реагувати на них?

З першим запитанням більш-менш зрозуміло: дозвіл носити короткоствол призведе до незначного збільшення кількості озброєних громадян (бо отримання дозволів, гроші, лінь, тренування, а ну його, а чому я...), але це буде така необхідна критична маса, яка може дуже позитивно вплинути на ситуацію.

З другим запитанням проблем більше, бо це всю систему треба міняти. Зміна закону нічого не дасть, зміна практики правозастосування є складною й довгою. Дозвіл мати зброю без зміни уявлень про межі необхідної оборони ні до чого не призведе. Нинішня система може бути описана словами: "От коли вас вб'ють, тоді й приходьте".

Третє питання найголовніше. Бо терорист часто якраз і хоче, щоб його вбили (психологи вже про це писали), отже, поки до нього дістанеться герой зі зброєю, вже буде кілька трупів. У мене немає простої відповіді. "Протидія російській дезінформації" очевидно не працює. Дах може поїхати в кого завгодно.

Соціальна несправедливість лише збільшується. Війна ще не завершена.