Російсько-українська війна виглядає як протистояння не цивілізацій, а епох

Кожна сфера людського життя з моменту виникнення людства проходить через певні етапи. Різні сфери життя (економіка, державний устрій, мислення тощо) піднімаються до нових (або падають до старих) етапів не синхронно, але загалом кореляція є. Тож можна з певним рівнем наближення говорити про фази розвитку.

Якщо розглядати історію людства як поступову зміну фаз, то в кожен конкретний момент різні фази співіснують на планеті. Індустріальні модерні держави політичних націй сусідять з феодальними чи квазіфеодальними імперіями, а десь недалеко можуть жити майже рабовласницькі диктатури та держави-банди чи мандрувати зовсім архаїчні племена.

Якщо проаналізувати конфлікти, що відбуваються на планеті, то частина цих конфліктів виглядає як протистояння не цивілізацій, а епох – не геополітика, а хронополітика. Російсько-українська війна якраз із цієї категорії.

Обидві країни вийшли із СРСР, перебуваючи приблизно на одному рівні економічного, політичного, культурного, ментального розвитку. Пам'ятаю, в 1990-і вважалося (по обидва боки тоді ще не демаркованого кордону), що росія рухатиметься швидше просто тому, що грошей більше, а імпульс до розвитку у двох країн приблизно такий самий. Однак вже на початку 2000-х стає очевидним, що шляхи країн розійшлися: Україна обрала рух до модерну (хай тоді ще дуже повільний, за Кучми майже непомітний – як жартували, "ми не повземо, а лежимо у правильному напрямку"), тоді як росія почала занурюватися в архаїку (ми бачили їхні фільми, книги, пісні й телепередачі, що були символом й інструментом цього руху). Після 2014 все значно прискорилося, і розрив у часі вибухнув кров’ю, ставши очевидним для всього світу.

Джохару Дудаєву приписується фраза, що росія не лише хоче зануритися в минуле, а й усіх навколо туди затягнути. Так чи інакше, ми тут бачимо засадничу причину російсько-української війни: країни рухаються в протилежні боки по осі часу.

(Окремо зазначу, що такий рух в протилежні боки породжує гіпотезу, що є якісь "магніти", що притягують Україну і водночас відштовхують росію. Я таких концепцій знайшов три, а цікаво, скільки ви знайдете.)

А тепер що з цього випливає.

Україна воює за своє майбутнє – за те, щоб стати такою, якою мріє стати, хоча ще не стала, і до цього ще довгий шлях. А росія воює за своє минуле – за те, щоб стати такою, якою вона колись була, але вже стати ніколи не зможе.

Адже дві з половиною тисячі років тому, коли люди вперше усвідомили плинність історичного часу, було написано в тодішніх трактатах: Хто воює за своє майбутнє, той може здобути перемогу, але й може зазнати поразки. А хто воює за своє минуле, той приречений зазнати поразки, тому що перемогти у війні за минуле неможливо.

Бо воно промайнуло й не повернеться. Бо місце другої держави світу вже зайнято (та й третьої, і четвертої). А головне – повернення в минуле позбавляє країну навичок теперішнього (і шансів отримати навички майбутнього), необхідних для здобуття перемоги.