Міф про "історичні землі": як Росія виправдовує агресію

Російський очільник, виступаючи на зібранні випускників військових вишів "висік сам себе як унтер-офіцерська вдова", заявивши на черговому зібранні нової групи офіцерів – потенційних жертв його злочинної політики, що вони "вирішують завдання в ході СВО – звільняють наші історичні землі…"

Тобто, знову заговорили про "історичні землі". Не про держави, не про міжнародне право, а псевдоюридичну маячню, якою намагаються виправдати акт агресії, та спроби анексії території суверенної України.

Чому це повна маячня з точки зору права?

У сучасному міжнародному праві не існує визнання поняття "історичні землі". Кордони та суверенітет базуються на нормах Статуту ООН, принципах непорушності кордонів та самовизначення народів, а будь-які спроби силового перегляду під гаслами "відновлення історичної справедливості" вважаються агресією та порушенням міжнародного права. Відтак, російська риторика про "повернення історичних земель" є юридично нікчемною та не має жодної правової сили.

Російське вторгнення Росії в Україну є прямим та грубим порушенням фундаментальних норм сучасного світового порядку.

Чому посилання на "історичні землі" є незаконними:

По перше, це – порушення Статуту ООН: Стаття 2(4) Статуту ООН суворо забороняє загрозу силою або її застосування проти територіальної цілісності чи політичної незалежності будь-якої держави. Жодні історичні міфи чи претензії не можуть скасувати цю норму.

По-друге, це заперечення принципу непорушності кордонів: Гельсінські угоди 1975 року та міжнародне право базуються на визнанні чинних, офіційно встановлених кордонів. Україна та Росія офіційно делімітували свій спільний кордон у Договорі про українсько-російський державний кордон 2003 року, який РФ ратифікувала і зобов'язалася поважати.

По-третє, це відкрите нехтування забороною анексії: Міжнародне право категорично забороняє набуття територій за допомогою сили. Окупація та спроба анексії українських областей під приводом "історичного права" кваліфікуються Генеральною Асамблеєю ООН як акт агресії.

По-четверте, це намагання історією належності тих чи інших земель до різних держав прикрити намір переписати сучасні правила й норми: Сучасний правопорядок ставить на перше місце волю людей, які проживають на території зараз, а не те, кому ця земля належала століття тому. У 1991 році народ України (включно з Кримом та Донбасом) на законно організованому всеукраїнському референдумі абсолютною більшістю голосів обрав незалежність, що було офіційно визнано світовою спільнотою і самою Росією.

По-п’яте, Міжнародний Суд ООН (найвищий судовий орган у світі) ще у березні 2022 року видав наказ, яким зобов'язав Росію негайно припинити військові операції. Генеральна Асамблея ООН у численних резолюціях (зокрема, ES-11/1 та ES-11/4) чітко засудила дії РФ, назвала їх агресією, підтвердила суверенітет України у її міжнародно визнаних кордонах 1991 року та визнала російські аргументи повністю безпідставними.

Так що свої байки стосовно "історичних земель" прибережіть на час, коли будете намагатися не втратити Калінінградський (Кенігсберг в Східній Прусії), який за логікою російського очільника – історичні землі Німеччини.