Starlink – це не просто зв’язок, а питання глобального контролю

Бо в основі – монополія. Чому так. Тому що Ілон Маск дійсно випереджає на декілька років інших і там, де вдається, максимально цинічно їх виштовхує з напряму.

Основа всього – запуск комерційних супутників на навколоземну орбіту, їх функціонування і врешті-решт утилізація, бо потім вони перетворюються в космічне сміття.

Міжнародне космічне право поки що повною мірою не регулює питання справедливого для всіх землян/країн використання космічного простору.

Скажімо, попри різке збільшення кількості супутників (і тих, що діють і тих, що відпрацювали вже – є фактично космічним сміттям, яке вже наносить шкоду), компаніям Ілона Маска дали дозвіл на запуск 4425 супутників, на 83 орбітах (від 1110 до 1325 км від Землі), що в кілька разів буде перевищувати кількість наявних на сьогодні.

Можливо, треба запровадити, за аналогією з викидами парникових газів, принцип квотування, за яким кожна країна буде мати право на запуски і виведення на орбіту певного числа космічних об’єктів?

Держави, що не мають космічних програм, або конкурують в освоєнні навколоземного простору – можуть продавати свої квоти тим, хто буде збільшувати в рази у найближчі 10-15 років кількість космічних об’єктів.

Тоді Ілон Маск буде не в геополітику "гратися", а, можливо, звертатися до України за купівлею квоти чи пропонувати угоду про часткову участь у проектах і спільне використання.

Мабуть варто нашим фахівцям в цій галузі подивитися, чи є варіанти внесення відповідних змін до вже застарілої "Конвенції про міжнародну відповідальність за шкоду, завдану космічними об’єктами”, або запропонувати для розгляду проект нової міжнародної угоди, яка врегулювала би це питання.

В будь-якому разі Україна має бути дуже активною в цій галузі. Це – питання національної безпеки!