Війна на виснаження: чому українцям пропонують терпіння замість виходу

Ще холоди до пуття не почалися, а ворог уже методично добиває енергетику, на захист якої від ракетних обстрілів торік було виділено 10 млрд грн. То пів однієї області без світла, то пів другої – не приховуючи намірів, ворог поволеньки пришвидшує блекаутний сценарій, паралельно дроблячи газову інфраструктуру.

Заряджайте павербанки, купляйте генератори, переїжджайте в село, грійтеся дровами в каміні – радить своєму населенню влада, яка завше знайде 100 підбадьорень замість 1 рішення.

Нерозв'язувальна довговічна війна передбачає саме це: поступове призвичаєння до гіршого замість спроб із нього виплутатися. І чим гірше ставатиме, тим дужче роздуватиметься кулька незламності, стійкості, терплячості, живучості – всіх тих доблесних рис, які треба передати у спадок дітям-онукам-правнукам.

Сценарій вічної війни сюрпризів не має. Він до потворства простий і невибагливий. У ньому нема потреби щось згущати чи причорнювати – він сам по собі є густющою чорнотою, дистильовано-концентрованою.

Вічна війна (з супутнім до неї самопишанням, самопоплескуванням по плечу, самопідтримкою, самонаснагою, самопідбадьорюванням, самозаохочуванням, самопіднесенням) навчає переживати катарсис у найтемнішому горі, відчувати повноту життя за рахунок його постійної загроженості.

Коли дзбани адреналіну й рулони останніх жил невичерпні – тоді гостре сприйняття дійсності бере верх над раціональним, і з пастки емоційних віражів уже не вибратися без сторонньої помочі. Бо тяжко розривати замкнуте коло, в якому присутні найвищі точки переживань за все людське життя.

Це може тривати аж до правнуків включно. Хтось скаже, що в епіцентрі катастрофи не до розмірковувань. А хтось навпаки, катастрофу розцінює як причину починати думати нарешті.

Читайте також: Ескалація війни чи перемир'я: чим обернеться для Росії зміна риторики Трампа