Вибори в умовах війни: страх влади чи турбота про громадян

Повна маячня.

Люди можуть ходити щодня на роботу під час війни – це, виявляється, безпечно. Люди можуть ходити на концерти, виставки й культурно-мистецькі імпрези. Люди можуть ходити в ресторани, піцерії й дискоклуби. Люди можуть подорожувати по країні, коли їм захочеться. Люди можуть відвідувати музеї, фестивалі й ярмарки.

А от у якусь-там неділю сходити на виборчу дільницю й кинути бюлетень в урну – виявляється, цього не можуть зробити люди, які цілий тиждень перед тим можуть і на роботу ходити, і в театр, і в галерею, і в суші-бар, і в макдональдс, і на книжкову толоку, і на озеро, і в гори, і до діда в село, і дитину в дитсадок водити щодня.

Безпека не має НІЯКОГО стосунку до виборів. Тому що жити в країні вічної війни – це апріорі небезпечно. І не треба про безпеку виборців так сильно переживати узурпаторам, які про безпеку своїх громадян дбають в останню чергу.

Не в безпеці справа – бо за цією логікою на час війни слід зупинити всю життєдіяльність людей і закопати всіх у бомбосховках. Справа в небажанні проводити вибори, користаючись привілеями воєнного стану.

На виборчій дільниці в спражній небезпеці почувається не виборець – а осточортіла влада.