Виїзд митців і медійників за кордон: Мінкульт зняв з себе відповідальність

Мені ця ситуація нагадує відмову київської міської адміністрації розробити сенсовні алгоритми роботи міського транспорту під час повітряних тривог.

У чому схожість?

Думаю, справа в тому, що ці ситуації мають політичний і бюрократичний аспекти. В політичній площині ситуацію можна вирішити, в бюрократичній - ні. Але усі звинувачення лунають саме на адресу бюрократів, а не політиків. Як так?

Високоризиковані ситуації з великою кількістю невідомих можна врегулювати лише на політичному рівні. Тобто розробити такі правила (закони, підзаконні акти), які створюють рамку поведінки в цілому, а не в деталях, і при цьому припускають, що завжди щось може піти не так. Але загальне благо вимагає приймати ризик оцього "не так". Наприклад, тролейбус може продовжувати рух під час тривоги. Чи може в нього вдарити, припустимо, дрон? Так. Але правила при цьому не забороняють рух загалом, бо потреба пересування сотень тисяч людей переважає ризики від можливого одиничного влучання.

Менш дражливий приклад: якщо на дорогах є автомобілі, то кілька з них можуть зіткнутися і при цьому покалічаться люди. Чи треба заборонити рух автомобілів на дорогах? Наразі чинна рамка каже: ні, не треба, ми приймаємо цей ризик, але маємо правила, які стосуються вже деталей події (учасників, обставин тощо). У рамках цього підходу бюрократи спокійно реєструють автомобілі, які виходять на дороги. І якщо один з них наїхав на пішохода, то бюрократа, який зареєстрував автомобіль, не притягують до кримінальної відповідальності. Не притягують, бо є загальна, назвімо її політичною, рамка, в якій і діє бюрократ.

Чи є в нас така політична рамка для виїзду митців закордон або для руху громадського транспорту під час тривог? Ні, немає. Є якась практика, частокові алгоритми реагування, милиці, які створює держслужба там, де уникають рішень політики. За аналогією кажучи, кожен автомобіль, який виходить на дорогу, отримує лист-гарантію від держслужби, що він не потрапить в аварію. А коли таки потрапляє, до службовця, який виписав лист, приходять органи правопорядку з кримінальною справою.

Тобто, політики переклали відповідальність на держслужбу і туди ж каналізували загальне невдоволення. Чи помогло це комусь? Так, самим політикам, бо таким чином вони уникнули політичної відповідальності, а сАме невдоволення виборців за неправильне рішення. І ці виборці можуть відмовитися обрати їх на наступну каденцію. Але ж брати таку відповідальність - за спільні правила і загальне благо - це і є суть політики! Саме для цього і потрібні люди, які політикою займаються на щодень: ухвалювати рішення для всього суспільства при багатьох невідомих. Все так. Але багатолітня українська практика протилежна: перекладати політичні обов'язки на тих, хто їх у принципі не може виконати, а навпаки, має діяти в рамці вже утверджених підходів. Ця ситуація призводить до трощі державної служби, але зберігає на своїх місцях конкретних політиків.

Тепер, як це виглядає з боку державного службовця. Бюрократа, якщо хочете.

Держслужбовці діють, як каже чинна українська Конституція, в межах і спосіб. Тобто, строго так, як визначає закон. Не будемо сперечатися, чи це розумний підхід, - зараз є саме так. Отже за кожен їхній підпис є покарання. У нашому випадку виходить, що держслужбовці своїми підписами гарантують повернення митців з закордонних поїздок. Митці це часом ігнорують, і на плечах службовців накопичуються кримінальні справи. У якийсь момент ці службовці, які таки справді вболівають за культурну дипломатію і роблять, що можуть, відмовляються брати на себе більше і більше ризиків, оскільки ситуація асиметрична: свободу дій мають одні люди, а покарання за ці дії несуть інші. Знову за аналогією, за кермом авто одна людина - водій, а кримінальна справа - в іншої, бюрократа, який зареєстрував машину.

У цьому процесі всі учасники - митці, політики, органи правопорядку - каналізують ризики на конкретних держслужбовців. І ті, вважаючи ситуацію несправедливою, відмовляються ці ризики брати. Бо - ще раз - службовці діють строго в рамках регуляторки, а політики відмовляються цю регуляторку змінювати, аби не взяти на себе політичні (а не кримінальні, як держслужба) ризики.

Розумна ситуація? Ні. Можна її виправити? Так. Але не на бюрократичному, а на політичному рівні.