Росія не змінила позицію: чого очікувати від мирних переговорів в Абу-Дабі

Пропозиція встановити безкоштовний проїзд у громадському транспорті виглядає як черговий популізм. Подібні ідеї особливо характерні для передвиборчих періодів. Адже немає іншого сенсу роздавати гроші, які ми й так важко випрошуємо у наших партнерів, замість того щоб спрямовувати їх на оборону та інші критичні потреби держави.

А оскільки вибори можуть відбутися лише після припинення воєнного стану та створення належних безпекових умов, можна припустити, що українська влада серйозно розраховує на швидкий успіх мирних переговорів.

Дональд Трамп окреслив політичний горизонт нинішнього переговорного циклу – 20 грудня, коли має відбутися саміт G20. Саме тоді лідери провідних держав можуть отримати можливість обговорити завершення російсько-української війни. До того часу заплановано кілька зустрічей, найближча з яких – 10–11 листопада в Абу-Дабі.

Але чи є підстави очікувати прориву?

Для початку – про Абу-Дабі.

За повідомленням The New York Times, безпосереднє припинення вогню не буде головною темою переговорів. Натомість Україна, США та Росія обговорюватимуть гарантії безпеки для України й майбутню архітектуру європейської безпеки.

Американська сторона сподівається, що залучення Москви до обговорення майбутньої системи безпеки в Європі допоможе пом'якшити російські територіальні вимоги та зрушити переговори з мертвої точки.

Проте навіть американські експерти не очікують прориву. Колишній посол США в Україні Вільям Тейлор наголошує: Росія не пом'якшує своїх вимог і не демонструє зацікавленості в припиненні вогню.

І тут варто подивитися на склад російської делегації.

У Стамбулі в травні, червні та липні 2025 року Росію представляли:

• Володимир Мединський – помічник Путіна, керівник делегації.

• Михайло Галузін – заступник міністра закордонних справ.

• Ігор Костюков – начальник Головного управління Генштабу, російської військової розвідки.

• Олександр Фомін – заступник міністра оборони.

В Абу-Дабі 10–11 листопада 2026 року Росію мають представляти:

• Володимир Мединський – той самий керівник делегації.

• Михайло Галузін – той самий заступник міністра закордонних справ.

• Ігор Костюков – той самий керівник військової розвідки.

• Сергій Рябков – заступник міністра закордонних справ, відповідальний за відносини зі США та стратегічну безпеку.

• Юрій Жигарловський – заступник начальника Головного оперативного управління Генштабу РФ.

Тобто з чотирьох учасників стамбульської делегації троє залишилися. Замість заступника міністра оборони Фоміна з'явилися два нові учасники – дипломат Рябков і представник оперативного керівництва Генштабу Жигарловський.

По суті, перед нами та сама делегація, яка вела переговори у Стамбулі 2025 року. Її лише доповнили людьми, компетенція яких відповідає ширшому порядку денному.

Рябков займається стратегічною безпекою та відносинами зі США. Жигарловський – військовим плануванням. Це може свідчити про бажання Кремля обговорювати не лише війну проти України, а й ширшу систему європейської безпеки.

Але чи свідчить це про готовність Росії до компромісу? На мою думку, ні.

Будь-яка мирна угода відображає результат компромісів і зближення позицій. Але чи може хтось серйозно припустити, що Путін відправляє делегацію з готовністю до поступок заради миру?

Усі розуміють, що в Росії рішення ухвалює особисто Путін. Підкорення України є одним із центральних проєктів його політичного життя.

Тому персональний склад російської делегації має значно менше значення, ніж директиви, з якими вона приїжджає. Хто б до неї не входив, ці люди діятимуть у межах вказівок, затверджених Путіним.

Теоретично такі директиви могли б передбачати певний простір для маневру. Але для цього переговорники повинні розуміти, чого насправді хоче Путін і на які поступки він готовий.

А з цим навіть у його найближчого оточення можуть виникати проблеми. Достатньо подивитися, як змінюється риторика Кремля щодо Зеленського: він одночасно "нелегітимний", але може приїхати до Москви для переговорів із Путіним.

Що менше розуміння справжніх намірів диктатора, то суворіше його підлеглі дотримуватимуться формальних вимог.

Тож розширення делегації за рахунок переговорників із вищим статусом саме по собі ні про що не говорить.

В Абу-Дабі ці люди, найімовірніше, знову озвучуватимуть вимоги Путіна, доповнюючи їх аргументами про необхідність "усунення першопричин конфлікту".

Причому сама логіка переговорів може виявитися небезпечною. Якщо Москва зуміє перевести дискусію з питання припинення агресії проти України на питання перебудови європейської системи безпеки, вона знову намагатиметься представити свою війну як наслідок нібито неправильних дій Заходу.

Саме так Кремль виправдовував агресію раніше.

Посилення російських ударів по українському тилу також має цілком конкретну мету – підсилити російську переговорну позицію терором проти цивільного населення та інфраструктури.

Іншими словами, усе, що ми бачимо, свідчить: позиція Росії принципово не змінилася.

Путін переконаний, що перемагає і поступово дотискає Україну. А той, хто вважає себе переможцем, не шукає компромісів. Він намагається диктувати умови.

Саме це російська делегація, найімовірніше, транслюватиме в Абу-Дабі.

Отже, швидке укладення мирної угоди за незмінності позиції Кремля можливе лише в разі прийняття Україною його вимог. Якими будуть конкретні умови, спекулювати не стану, адже остаточні переговорні позиції публічно не представлені.

Але після масованих ракетних ударів по Україні кожен може сам уявити, з якими намірами росіяни їдуть до ОАЕ.

І тепер – повернімося до безкоштовного метро.

Для виборів важливо не стільки те, коли закінчиться війна, скільки те, як саме вона закінчиться.

Завершення війни на умовах, які суспільство сприйматиме як поразку, може призвести до масштабної політичної та суспільної дестабілізації. І питання буде не лише в результатах виборів, а й у тому, наскільки небезпечними ці процеси виявляться для самої держави.

У такій ситуації навряд чи виборці згадуватимуть, як їм було добре безкоштовно їздити автобусом чи метро.

Тому замість передвиборчих подарунків суспільству варто чесно пояснювати, які виклики стоять перед Україною, яких поступок від нас вимагають і як держава збирається захищати свої інтереси.

Бо мир – це не дата в календарі, не саміт і не фотографія політиків за столом переговорів.

Мир – це умови, за яких Україна зможе зберегти свою державність, свободу і майбутнє.

І поки що склад російської делегації та поведінка Кремля не дають підстав вважати, що Путін готовий погодитися саме на такий мир.