Війна напівтонів: як Росія крок за кроком перетинає "червоні лінії" Європи

Пентагон терміново попросив міністра оборони Польщі перенести візит до США через ситуацію, яка потребує "термінових кроків у сфері безпеки НАТО". Якщо у Вашингтоні вважають, що міністру зараз варто залишатися в Польщі поруч із військовими, то причин для цього може бути не так і багато.

Паралельно Росія раптово ввела комендантську годину в районах біля кордону з Естонією, неподалік Нарви. Латвія та Польща вчергове підіймали винищувачі для перехоплення російських дронів над своєю територією.

А тим часом Зеленський "випадково" зустрічається з директором ЦРУ в ірландському аеропорту, де вони спілкуються віч-на-віч, без свідків.

Одночасно активізувалися США. Вони не лише публікують пости про "мир в обмін на дизель". Набагато важливіше, що буквально вперше адміністрація Дональда Трампа затвердила пакет військової допомоги Україні на $2,68 млрд. І це не символічна допомога: у переліку ракети, системи боротьби з дронами, радари, запчастини тощо.

Війну саме тому називають "гібридною": важко визначити, коли вона почалася і чи справді вже закінчилася.

За даними європейських медіа, з початку 2026 року країни східного крила НАТО 570 разів підіймали винищувачі для протидії російським дронам. П’ять років тому така активність майже напевно стала б приводом щонайменше для консультацій країн НАТО за статтею 4 договору, але сьогодні це вже щоденна рутина.

Росія вже п’ять років одночасно заявляє, що воює проти НАТО, і запевняє, що не планує нападати на європейські країни–члени НАТО. У цьому теж логіка гібридної війни: поступово посилювати атаки, але залишати європейцям можливість переконувати себе, що це ще не привід відповідати жорсткіше.

Проте є важливий нюанс: війна триває незалежно від того, хочеш ти брати в ній участь чи ні. І чим раніше ти починаєш відповідати, тим більше шансів не програти.

Очевидно, що НАТО не створювалося для протидії гібридній війні. Тому на тлі зовнішньої мілітаризації ми бачимо практично повну безпорадність перед диверсіями в аеропортах, вибухами на військових заводах, атаками на критичну інфраструктуру, замахами на вбивства, втручанням у вибори тощо.

Тож чим швидше європейці приймуть цю реальність, тим краще. Бо Росія вже не питає, чи готові європейці воювати. Вона поступово привчає їх до думки, що війна може бути поруч, але без оголошення війни, без перетину кордону танками і без формального моменту, коли можна сказати: "ось тепер вона почалася".

І чим довше НАТО буде шукати межу між "гібридною атакою" та "війною", тим більше шансів, що цю межу Росія визначить сама.