Закон про медіа: потрібен розумний баланс

Перш за все, варто зауважити, що на сьогодні медіа ринок регулюється кількома профільними законами: "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" (від 1993 р.), "Про телебачення і радіомовлення" (1994 року), "Про інформаційні агентства" (перша редакція – від 1995 році), "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" з наступними змінами та доповненнями. Зрозуміло, що на сьогодні згадані документи не враховують сучасні реалії, пов’язані зі стрімким розвитком інформаційних технологій, переходом більшості ЗМІ в онлайн, а також появою альтернативи навіть онлайн-ЗМІ – телеграм-каналів.

Однак, ключове питання навіть не у відсталості законодавства, а в широкому розповсюдженні на медіа ринку таких явищ, як "медіакілерство" та інформаційних маніпуляцій. І якщо з маніпулятивними технологіями ситуація більш тонка, адже при гарній професійності журналіста дуже складно відділити маніпуляцію від журналістської позиції, то з "медіакілерством" все набагато гірше. Для тих, хто займається піаром, не секрет, що існує прайс на розміщення новини, статті, чи інтерв’ю в абсолютній більшості українських медіа, питання лише у ціні. Політична інформація розміщується в рази дорожче, ніж прихована реклама, чи звичайний піар. При цьому, якщо інформація, м’яко кажучи сумнівної достовірності, то засіб масової інформації просить спочатку розмістити її на іншому сайті (так звані "зливні бачки", де за гроші можна розмістити все), а вже звідти робить її передрук.

Як приклад, ситуація навколо резонансної події, що сталася у м. Одеса, де зловмисники підпалили автомобіль відомого адвоката. Лише завдяки швидкій реакції працівників компанії та небайдужих, вдалося уникнути трагедії, адже автомобіль, припаркований на вузькій вулиці, був з газобалонним обладнанням.

При цьому, слід віддати належне поліції, якій вдалося затримати двох осіб, причетних до вчинення злочину. Через кілька днів після цієї події на одному з сайтів, так званому "зливному бачку", з’явилась інформація, що до підпалу авто міг бути причетний сам адвокат, якому це, мовляв вигідно. Зазначена інформація, не дивлячись на її абсурдність (на цей час особи, які здійснили підпал, перебували під вартою) була передрукована рядом цілком респектабельних ЗМІ, в тому числі одним національним новинним агентством, а також сайтом одного телеканалу. Не дивлячись на необхідність дотримання балансу подання інформації, ЗМІ не звернулись за коментарем безпосередньо до самого адвоката, а опублікували неперевірену, викладену у маніпулятивній формі.

Звичайно, можна було б говорити, що у такому разі необхідно звертатися до суду, але ж реалії українського правосуддя такі, що у кращому випадку отримати необхідне судове рішення про спростування неправдивої інформації можна через кілька років. Тобто, наприклад, вже після завершення виборчої кампанії, на яку було розраховано "вкид", або ж після втрати важливого контракту.

Тому, з однієї сторони, необхідно посилити реальний захист прав журналістів, які часто не можуть добитися притягнення до відповідальності осіб, які перешкоджали їх журналістській діяльності, а з іншої – визначити реальні законодавчі механізми гарантування права людини на захист своєї честі, гідності та ділової репутації, а також покінчити з медіакілерством та передбачити механізми блокування маніпуляції громадською думкою з метою впливу на соціально-політичні процеси у державі.

2 липня 2020 року народні депутати України – члени Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики подали на розгляд Верховної Ради України доопрацьований проект Закону про медіа, реєстр. №2693-д, метою якого, як зазначено в Пояснювальній записці, є:

- узгодження законодавчих вимог (положень) з правовими актами та рекомендаціями ЄС і Ради Європи;

- систематизація й оновлення положень законодавства з урахуванням технологічного розвитку та появи нових видів медіа;

- забезпечення чіткості та передбачуваності законодавчого регулювання;

- забезпечення гарантій незалежності медіа;

- законодавче закріплення та забезпечення дотримання на території України вимог і обмежень у сфері медіа з метою захисту національного медіа-простору.

Цей масштабний законопроект, що містить 182 сторінки (включно с Прикінцевими положеннями), вже отримав підтримку Представництва Європейського Союзу в Україні, яке у своїй заяві зазначило: "Законопроект "Про медіа" є важливим кроком для приведення українського медійного законодавства у відповідність з правилами ЄС. Ми приєднуємся до закликів інших дипломатичних представництв щодо прийняття цього законопроекту в першому читанні протягом поточної парламентської сесії. Це дозволить продовжити його подальше обговорення та доопрацювання із залученням усіх зацікавлених сторін".

Звичайно, законопроект потребує уважного, кропіткого аналізу та, скоріш за все доопрацювання, під час підготовки до другого читання. Водночас, видається, що представники держави, громадянського суспільства та відповідального медіа бізнесу готові до пошуку консенсусу у питанні ухвалення закону про медіа, який би став компромісом для усіх сторін діалогу, забезпечив, як незалежність медіа та дотримання прав та інтересів громадян України, так і інформаційний захист держави. Готові до компромісу, за винятком тих медіа, основною діяльністю яких є заробляння на медіакілерстві та формування інформаційної політики в інтересах держави-окупанта та певних фінансово-політичних груп.