Перемога України залежить не лише від фронту, а й від суспільства

Україна має зробити все для того, аби Кремль переконався: перший варіант для нього недосяжний, а другий – бажаний. Тоді можуть початися реальні перемовини про бодай і несправедливий, але відносно тривкий та тривалий мир. Судячи з ситуації на фронті, все до того повільно, але певно йде. Звідси й "одкровення" Рогозіна, що "війна зайшла в тупик" і перемоги, якою марить Кремль, в озорому майбутньому не буде. Як втім не буде і спаленої Москви, якою – далеко від фронту – марить Ющенко.

Саме на такому балансі сил тримався "холодний мир" між СРСР та США у часи Холодної війни. На ньому ж тримається перемирʼя між двома Кореями. Саме баланс сил виступає запобіжником великої війни між Індією та Пакистаном. І це те, до чого ми маємо прагнути всіма силами. І що є єдиною реалістичною задачею цієї війни – не знищити Росію, а переконати її, що український горішок надто твердий, аби Москва могла його зʼїсти.

На перешкоді досягненню цієї мети можуть стати тільки наші внутрішні чвари. Українське суспільство зболене, наелектризоване, ревниве та підозріле. В т ой час, коли Сили оборони зосередженні на нищенні зовнішнього ворога, є велика спокуса шукати ворогів внутрішніх. Тих, хто не так говорить, не в ту церкву ходить, не тих героїв шанує, не ті фільми дивиться, не ті книжки читає, не ті вистави ставить тощо. Навіть якщо залишається не просто лояльним Україні, а щиро та самовіддано працює на перемогу.

На жаль, президент Зеленський нерідко задає такий авторитарний тон, плутаючи ворогів та опонентів. Але він далеко не самотній у цій спокусі некритичної самовпевненості та нетерпимості до критики. Щирий патріот України Юрий Касьянов останнім часом просто одержимий критикою компанії Fire Point, її менеджменту та виробів. Хоча навіть не спробував повʼязатися з колегами та поставити їм професійні питання, які його непокоять. А раптом Fire Point – це український Ford ХХІ століття, який справді революціонізує ракето- та дронобудівництво? Я не інженер, але доволі добре знаю німецьку та скандинавську ретельність і педантичність, аби повірити, що Данія та ФРН передають українській компанії мільярди євро тільки тому, що "Зеленський попросив".

Колись ми назвали нашу дружню розмову з Cyril Hovorun, оприлюднену на YouTube, "Підсушити емоції". Це досі залишається одним з основних рецептів української перемоги. Бо нас атакують два вороги: росія ззовні та братовбивчі чвари, претензія на ексклюзивність, нетерпимість до інакшості та брак стратегічності зсередини.

Зруйнувати Україну можна тільки зсередини. Популізм з його мільйонним відлунням у соцмережах, брак раціо і надмірність емоцій – це те, що живить надію Кремля на перемогу, а отже продовжує війну.

Дискусія, суперечки, критика влади та свобода слова – це те, що нас вигідно відрізняє від росіян. Але у кожної річки мають бути міцні береги, аби паводок не призвів до катастрофи. Надмірний радикалізм, самовпевненість та емоційність підважують наш опір. Руйнують Україну зсередини.

Триває війна за українську ідентичність. Але в підвалинах цієї ідентичності мають лежати універсальні цінності свободи, гідності, людяності, солідарності. І вже над ними має майоріти український прапор і звучати українська мова.

Чим згуртованішими ми будемо, чим інклюзивнішим буде український проєкт, чим менше бачитимемо ворогів у опонентах, тим швидше завершиться війна. Бо перемогти нас можемо лише ми самі.