Плівки Міндіча як тест для українських еліт

Якщо це правда, тоді стає зрозумілим той переляк, який змусив Банкову наламати дров 21 липня – так похапцем склепавши зміни до законопроєкту 12414, ухваливши, підписавши та оприлюднивши його, наче це було питання життя та смерті. Бо якщо це так, то це вже не про узурпацію влади – це вже про порятунок власної дупи…

Якщо бодай частина з того, про що подейкують обізнані люди, правда, то це вирок Зеленському. Як "плівки Мельниченка" стали вироком Кучмі. Делегітимізований ними в очах широкого загалу, Данілич (який на початку другої каденції, як і обіцяв, почав ставати "зовсім іншим Кучмою") обізлився, побив горщики з Заходом, призначив Януковича премʼєром, а Медведчука – головою своєї адміністрації – і повів Україну до ЄЕП (Єдиний економічний простір з Росією, Білоруссю та Казахстаном).

Щоб відіграти шкоду, заподіяну плівками, потрібна була Помаранчева революція, недолуга конституційна реформа, напівдієздатний президент та популіст-премʼєр. Відіграти повністю так і не вдалося: у 2010 Янукович таки очолив Україну і спробував розвернути її в бік росії. Аби зупинити його, потрібний був другий Майдан, більше сотні загиблих і фактичний параліч держуправління. Як результат, ми втратили Крим, половину Донбасу і отримали агресивного ворога на східних кордонах.

Не скажу, що "плівки Мельниченка" стали причною усіх цих подій (вона набагато глибша), але тригером вони точно стали.

Підозрюю, що зараз один сивочолий політик мріє отримати "плівки Міндіча" та оприлюднити їх, як це зробив інший сивочолий політик, що оприлюднив "плівки Мельниченка" у листопаді далекого 2000 року. Бо так само вважає, що український народ зробив катастрофічну помилку, обравши на минулих виборах не його, а Зеленського (Кучму). Що було після оприлюднення плівок коротко описано вище.

Якщо те, про що подейкують обізнані люди, дійсно є на "плівках Міндіча", Зеленський втратить моральне право керувати Україною. А от які це матиме наслідки і чи зможуть українські еліти не станцювати на тих самих граблях особистих інтересів, емоцій та інфантилізму, на яких станцювали на початку 2000-х, – питання до тих, хто наразі у стерна держави.

Бо віце-президента в Україні немає. Тому піти цивілізованим шляхом Волтергейсту в нас не вийде. Парламентаризм в нас зґвалтований і розтоптаний. Тому очікувати від Верховної Ради, що вона зіграє ключову роль у виході з політичної кризи, як це було 2014 року, не варто. Чинний Головнокомандувач далеко не настільки популярний в народі (і в армії), як його попередник, аби перебрати всю повноту влади на себе. Та й Зеленський не з тих, хто так просто здасть владу. І в цьому він більше схожий на Кучму, аніж на Януковича.

Тепер питання до наших еліт. Якщо, звичайно, такі залишились в Україні. Як знайти вихід з цієї пастки? Бо, з одного боку, вміст "плівок Міндіча" може повністю делегітимізувати Зеленського та його найближче оточення в очах українців та наших Західних партнерів. Якщо виявиться, що шостий президент – це українська версія путіна. І нічого не міняти – це погодитись з тим, що ми воюємо лише за те, аби Україну грабували не росіяни, а українці. З іншого боку, лобова атака на Зеленського в стилі Сан Санича Мороза зразка 2000-2001 років – це шлях до втрати керованості державою та повний хаос. Бо "кульгава качка" на чолі країни під час великої війни – це прямий шлях до поразки.

Тому питання стоїть руба: як вирізати ракову пухлину і не вбити пацієнта? Змінити політичне керівництво, і не втратити керованості державою? Звичайно, якщо те, що обізнані люди подейкують про "плівки Міндіча", правда.

І це для українських еліт (включно з Президентом, його оточенням, парламентською та позапарламентською опозицією, авторитетними командирами, великим бізнесом тощо) справжній виклик, надскладний тест на зрілість та мудрість. І відповідь на нього залежить насамперед від того, чи навчились вони любити Україну більше за себе та свої статки?