Деколонізація: модернізація чи навпаки?

Перший шлях можна умовно назвати американським (або сингапурським), коли наголос робиться на прорив "з третього світу в перший", а не на плекання мовно-культурної відрубності від вчорашньої метрополії. Другий – африкансько-азійський, коли довести свою інакшість стає важливішим за якість цієї інакшості. Оскільки мовно-етнічне коріння нації сягає тисячоліть, зосередженість саме на цьому аспекті деколонізації має наслідком відтворення гірших імперських практик, але вже у патріотичній упаковці.

Підкреслю, це не альтернативні шляхи. Це радше варіації на тему. Це про наголоси та пріоритети. І прискорена модернізація Кореї аж ніяк не заперечувала розвиток корейської літератури, мистецтва, а згодом і прориву корейського кіно у світовий топ. Тобто прорив з третього світу в перший може відбуватися як мовою колишніх метрополій (США, Ірландія, Сигнапур), так і національними мовами (та ж Південна Корея чи Фінляндія). Альтернатива радше у спрямуванні основного вектору енергії перетворень та обмежених ресурсів новопосталих держав.

Прискорена модернізація економіки та держави – це насамперед про сутнісні перетворення. Про зростання добробуту, посилення обороноздатності, ефективізацію державного управління. Майже завжди це вимагає нормалізації взаємин з вчорашніми метрополіями. Про "Договір Джея" про дружбу, торгівлю і мореплавання, укладений у 1794 році між США і Великою Британією, як символ прагматизму американських еліт, я вже писав. Певен українцям також варто уважно простудіювати добу 1910-1945 років, коли Корея була генерал-губернаторством Японії. Можна знайти цікаві паралелі з періодом УРСР.

Якщо ми вже піднімаємо над Україною прапор деколонізації, варто брати приклад з Ірландії, Південної Кореї, Фінляндії та Сигапуру, які розуміли деколонізацію як прискорену модернізацію власної держави, прорив з третього світу в перший, а тільки (і не стільки) як мовно-культурну відрубність від вчорашньої метрополії.

Якщо ми вивчимо цей урок, можливо нам вдасться колись знайти modus vivendi співіснування з росією, яка ніяк не хоче деколонізуватись, дефрагментуватись і зникати з політичної мапи світу…

Буде ефективна, заможна та сильна українська держава – розвиватиметься українська мова, квістиме українська культура, українська ідентичність цікавитиме світ. Але не навпаки. Красти, вбивати, корумпувати, руйнувати у вишиванці можна не гірше, аніж у толстовці.