Між війною і союзом: стратегічні альтернативи для України

Оскільки знов і знов зʼявляються тексти зі сподіванням за мирні сценарії, хотів би нагадати, що інтересами путіна і цілями рф не є:

• зустріч з Трампом;
• зняття санкцій;
• легітимізація окупованих територій;
• повернення до G8 тощо.

Інтересами є відновлення імперії в кордонах щонайменше до 1991 року, відновлення контролю над країнами ЦСЄ і ПСЄ.

Та відновлення рівності у відносинах з Китаєм за для спільного перегляду глобального контролю.

Відповідно, для України є три стратегічні альтернативи:

• (неймовірна) доєднатися до рф, втратити потенційну субʼєктність і незалежність;
• (найбільш реалістична) перейти до стратегічної оборони в умовах обмежених ресурсів і скорочення допомоги – готуватися до наступних 10 років війни;
• (бажана) стати частиною нового політично-безпекового утворення з ЄС, ВБ, Канадою та іншими долученими країнами. Цей сценарій дозволяє говорити про стратегію на деконструкцію росії шляхом економічного, військового і дипломатичного тиску. А також стимулювати внутрішні дезінтеграційні процеси.

Останні два сценарії також дозволяють говорити про прагматичну Українську зовнішню політику, яка сприятиме зацікавленості співпраці з Україною Індії, Туреччини, СА, Китаю та інших країн. Україна може замістити рф як в логіці Заходу, так і в логіці Сходу.

"Дива" на кшталт хтось там здохне, Трамп прозріє будуть лише приємним бонусом, а не стратегією.

А ось власна балістична ракета і крилата ракета, технологічні переваги в цілому, управлінська досконалість в ЗСУ разом з реформами системи справедливості та економічними реформами – це те, що ми маємо робити в будь яких сценаріях.

І виправдовувати відсутність реформ в правоохоронній системі і регуляторних інституціях війною і дипломатією, очікуванням гарних новин, так само як і займатися підготовкою до виборів – хибний шлях.