Ціна "совка" – 460 млрд грн за один рік: про критичну важливість ефективного бронювання

В домодерному суспільстві справедливість – іншому не має бути краще ніж мені.

В модерному суспільстві справедливість – це суспільне благо. Справедливо те, що краще для країни. (В постмодерному – краще для людини, отже краще для країни. Але туди нам ще треба дістатися).

Совкова справедливість: неприпустимо багатство, вищий IQ, вища зарплата, краща карʼєра, бронь від мобілізації.

Модерна справедливість: обмежений і майже не відновлюваний людський капітал має бути використаний в найефективніший для країни спосіб.

Ти маєш можливості навчатися, будувати карʼєру, переїздити в іншу область – отже можеш мати і вищу зарплату, і бронь, і квартиру.

Тепер подивимось на ситуацію з точки зору сучасної держави.

Суспільним інтересом – отже завданням держави – є обороноздатність і економічна стійкість.

Припустимо, силам оборони потрібний 1 млн чоловіків і 300,000 додатково щороку з урахуванням ризику довгої війни, необхідністю проводити ротацію на фронті (де задіяно, скажімо, 300,000 захисників). Скажімо, на 5 років.

Отже потрібно, щоб з 6 млн чоловіків мобілізаційного потенціалу 2,5 млн пройшли через мобілізацію в різні роки.

Питання – як визначити тих, хто підлягає мобілізації, а хто – ні.

Домодерний підхід: той, хто програв жереб; той, хто слабше и не має родичів чи знайомих "де треба"; той хто не зумів сховатися; той кого спіймали.

Модерний підхід:

1. Добровольці. Створити такі умови – оплати, технологізації війська і ефективності управління, щоб добровольців було достатньо. Для цього мати ефективно працюючу економіку, підприємці в якій спроможні сплачувати більше податків і інвестувати в ОПК. (Звичайно, можна зробити як рф: всім погано, отже люди підуть в армію за хоч якимось грошима – але тоді це точно не про сучасну демократичну країну).

2. Ті, хто не заброньований за принципом критичності.

Хто, власне, в такому випадку може бути заброньований?

• той хто працює на критичному для економіки і обороноздатності підприємстві
• той хто має критичну компетентність.
• той, в кого (в чию компетентність) державою чи бізнесом проінвестовано більше ресурсів або втрата кого для країни має суттєві негативні наслідки (тут було б варто пригадати, що артист цирку навчається з дитинства, що підготовка одного акробата – це більше 2 млн грн і 10+ років, що перервати лінію навчання поколіннями – це втрата спеціальності тощо, що може бути обґрунтуванням чому 14(!) артистів цирку мають бути заброньовані).

Як визначити критичність?

Позначити критичні для економіки галузі, обʼєктивно (без дискреції) визначити критичні підприємства, для всіх підприємств дати можливість підприємцю самому визначити хто є критичним для виживання та розвитку бізнесу.

Чому важливо дати можливість підприємствам бронювати критичний для себе персонал і чому не достатньо бронювання критичних підприємств?

Давайте аналізувати.

Не може працювати тільки одна частина економіки. Здавалося б, є критичне підприємство – виробник хлібу. І на цьому підприємстві мають бути заброньовані щонайменше 50% працівників-чоловіків. Але для виробництва хліба потрібно, щоб працювали логістика, фінанси, обслуговування обладнання, постачання сировини, виробництво упаковки тощо. Отже ситуація, яку ми маємо на поточний момент, коли 80% підприємств не мають жодного заброньованого – вкрай ризикована для економіки в цілому і зокрема для функціонування критичних галузей.

Тепер про спосіб бронювання.

Здається, є очевидний підхід – держава визначає критичні підприємства (модель 1), а сам бізнес визначає критичний для нього персонал (модель 2). Сукупно ці моделі дають при логічному і не корупційному підході (а корупцію ми прибираємо шляхом відмови від дискреції) близько 1,5 млн заброньованих (відповідно, 1 млн на критичних підприємствах і 0,5 млн як критичний персонал).

Але якщо повернутися до ідеї зі збільшенням рекрутингу, то можна поєднати ідеї: нехай підприємець не просто позначає критичний персонал, але й за рахунок збільшення сплати податків за заброньованих, сприяє збільшенню воєнного бюджету країни. Тобто, як варіант, встановлює для критичного персоналу зарплату на рівні 36 000 грн (ми наполягали на 30 000 грн, але поки в законопроєктах і інших документах проходить вище значення). При цьому в країні буде детінізовано кількасот тисяч зарплат і надходження до бюджету збільшаться у 2025 році на 250 млрд грн.

Тепер розглянемо питання справедливості, коли один працівник отримує зарплату 36,000 грн і може бути заброньований, а інший отримує 18,000 грн і не може бути заброньований.

Чи це справедливо?

Для домодерного суспільства – ні.

Для модерного суспільства прямий дороговказ людині – якщо прагнеш бути заброньований, то ставай критичним персоналом. Навчайся, змінюй місце роботи на те, де тебе будуть цінувати, зміни фах (якщо любиш свою професію – обери інший варіант), переїдь в іншу місцевість де є дефіцит таких фахівців. Соціологія свідчить, що зараз надто багато українців працюють на не любимій роботі, скаржаться на те, що їх не цінують. Можливо, це той момент, коли потрібно це змінити.

Оскільки можливість стати критичним фахівцем є і нічим не обмежена – то така модель є справедливою.

Але навіть більше. Це є справедливим з точки зору визначення – як суспільне благо.

Так, державі для збереження обороноздатності і економічної стійкості вигідніше мобілізувати з приватного сектору людину з зарплатою 18 000 грн ніж з зарплатою 36,000. Навіть якщо не враховувати інвестиції в підготовку фахівця.

При зарплаті 18 000 сумарно (ЄСВ, ПДФО, ВЗ, ПДВ при споживанні) держава отримає біля 10 300 грн. При зарплаті 36 000 грн – 19 600.

Отже 100 людей з меншою зарплатою утримують стільки ж військових, скільки 53 людини з більшою зарплатою.

Мобілізувавши 100 людей з меншою зарплатою держава втрачає дохід, потрібний для утримання 20 військових (оціночно). А мобілізувавши 100 людей з вищою зарплатою – втрачає дохід, потрібний для утримання 38 військових.

Отже мобілізуючи людей з вищою зарплатою держава втрачає вдвічі швидше власну можливість утримувати військо.

В масштабах країни на основі нашого моделювання це означає наступне:

При мобілізації без урахування рівня зарплат держава втрачає 210+ млрд грн щороку (розраховано по кластерах зарплат в сценаріях без бронювання і з бронюванням). При мобілізації з урахуванням бронювання фахівців при рівні зарплат 36000 грн – держава додатково отримує 250 млрд грн.

Отже, ціна "совка" – 460 млрд грн за один рік.

Як висновок.

Війна не закінчиться замиренням. Нам доведеться думати про ізраїльський варіант, про (тимчасову) демобілізацію. Нам доведеться шукати спосіб більше покладатися на самих себе. Нам доведеться навчатися дорослому діалогу і пошуку обʼєктивно кращих рішень.