24 лютого 2022 року жоден з мільйонів українців не обирав війну. За нас її обрав путін

Ціллю росії було знищення всієї України - тому вони програли. Україна є. Ціллю росії було назавжди відірвати Україну від цивілізованого світу - тому вони програли. Україна стала кандидатом в члени ЄС. Ціллю росії було захоплення головних міст - Києва, Харкова, Дніпра, Одеси - тому вони програли. Це все Україна.

Чи ця перемога абсолютна? Ні. Нам дуже важко. Багато загиблих. Додатково ворог зміг окупувати ще частину України. Але ціллю путіна була не Авдіївка та Бахмут. І навіть не Мелітополь та Маріуполь.

Чи хочемо ми абсолютної перемоги? Так! Дуже хочемо! Але в реальності наш останній великий успіх був в листопаді 2022 року - звільнення Херсону та вигнання ворога з правого берега Дніпра. Це було 27 місяців назад. Тоді американський головнокомандувач Міллі сказав - це момент домовитися. Його закидали лайном. Скільки загинуло людей за ці 27 місяців? Скільки зруйновано міст? Скільки втрачено території? Скільки не народжено українців?

28 лютого 2025 року фактично знову була розвилка. Спробувати зафіксувати нашу відносну перемогу чи продовжити воювати. Але воювати без найбільшого і найсильнішого союзника.

І на цій розвилці стався вибір. Але цього разу це вибір не тільки путіна. Він хоче війни, це абсолютно очевидно. Але 28 лютого цей вибір - вибір війни - зробив і український лідер. Зеленський. Це його спільний вибір з путіним.

Нам говорять - Трамп хоче нашої капітуляції. Хто це сказав? Де це написано? Я НЕ погоджуюсь на капітуляцію. Тому і закликав чітко означити наші червоні лінії - ніякого визнання окупованих територій російськими. Ніякого обмеження нашого суверенітету - ні армії, ні ВПК, ні права вирішувати куди нам іти. Гарантії безпеки - ті, які реально отримати станом на сьогодні, щоби з кожним днем передишки посилювати їх і зробити врешті-решт непорушними. І почати відновлювати країну. Без корупції, без бардаку. Повернути тих, кого можна. Вилікувати тих, кого треба. Оплакати тих, хто заслужив. І чекати. Чекати, коли колос на глиняних ногах впаде. І тоді повернути все своє.

Ми мали дочекатися, яку угоду врешті-решт нам запропонують США. Право сказати тверде, ввічливе, холодне "Ні!" в нас було і є завжди. А ось права на очах всього світу сваритися з найбільшим союзником - Зеленський не мав. Навіть якщо дуже хотілося. Навіть, якщо його хтось провокував. Ми не маємо права розвʼязати в США руки тим, хто давно вже намагається позбутися нас, як непотрібу, та заявивши "Вони самі винні" почати заробляти з путіним. Навпаки. Ми мали посилити тих, хто в США був і є нашим другом. І ще ми не маємо права зануритися у внутрішньополітичну американську суперечку. Бо хто б в ній не виграв в США, ми від цього - точно програємо.

Що робити зараз? Маємо повернутися в цю розвилку. Маємо дати шанс на зупинення війни на прийнятних для нас умовах. Маємо чітко ці умови визначити.

Круто перемогти путіна. І фактично ми це зробили. Дуже хотілося би просто знищити росію, путіна притягнути в Гаагу. По ходу втерти носа і тим, хто в нас не вірить в Америці і світі. Все це круто. В серіалі. В кіно. А в реальному житті за цією гонитвою можна втратити дуже багато людських життів. І навіть втратити Україну.

28 лютого 2025 року в Овальному кабінеті Білого Дому виграв не Зеленський і не Трамп. Не Україна і не Америка. Виграв путін. Цього не можна допустити.

Україна понад усе. І понад найбільше его з гординею. До булави ще треба голови. І це стосується всіх нас.