Замість українських медиків – мігранти. Що сьогодні відбувається у вітчизняній медицині

Гостра нестча кадрів, з якою зіткнулася вітчизняна медицина, має далекосяжні наслідки. Брак досвідчених і мотивованих лікарів та медсестер – це удар по здоров'ю громадян.

Кадровий голод і його "рішення"

За даними спеціалізованого медичного порталу health-ua.com, якщо кількість забезпечення лікарями у 2014 році в Україні становила 43,5 на 10 тис. населення, то у 2024 році, за даними MedReporter, – 31,1. Також з 2010 по 2022 рік на 40% скоротилася кількість медичних сестер – повідомляє Міністерство охорони здоров'я України. Сьогодні кількість медсестер на душу населення в країні вдвічі нижче ніж в Європі.

Водночас зростає навантаження на медиків, особливо на середній медперсонал. Є багато лікарень, особливо в регіонах, де одна медсестра надає допомогу 40 – 60 пацієнтам. Нерідкі випадки, коли одна медпрацівниця виконує роботу трьох і більше співробітників. Подібна ситуація, впевнені медики, – це вже про ризики для життя пацієнтів, оскільки працівник, який страждає від перевтоми, ризикує допустити непоправні помилки.

Водночас заробітна плата більшості медичних працівників, відповідно до постанови Кабміну № 28 від січня 2023 року, становить: не менше 20 тис. грн для лікарів і 13,5 тис. грн для середнього медперсоналу (до сплати податків). При тому що середня зарплата в Україні сьогодні – 30 тис. грн. З лютого 2026 року МОЗ ініціювало підвищення заробітної плати медпрацівникам первинної ланки та екстреної медичної допомоги – до 35 тис. грн лікарям і 25 тис. грн середньому медперсоналу (до сплати податків). Однак такі зарплати отримують далеко не всі, про що раніше повідомляв глава МОЗ України Віктор Ляшко. Варто відзначити, що в бюджеті на 2027 рік базові зарплати лікарям пропонується підвищити до 30 тис. грн, а медсестрам до 20 тис. грн, але це в разі якщо бюджет буде прийнято.

На тлі низьких зарплат і нестачі кадрів примітним виглядають плани завезти в Україну мігрантів з Філіппін. Про це в інтерв'ю Hromadske заявила Надзвичайний та Повноважний посол України на Філіппінах Юлія Федів. За її словами, філіппінці вже показали себе як висококласний медперсонал у Польщі, Угорщині, Чехії та інших європейських країнах, а тому даний трудовий "ресурс" розглядає і український МОЗ. Виходить, замість того щоб робити ставку на вітчизняних медичних фахівців, створювати їм кращі умови праці, підвищувати зарплати, – офіційні особи готові заміщати їх мігрантами.

Скорочення лікарень і зростаючі навантаження

Медична реформа за останні роки суттєво змінила звичну систему охорони здоров'я в країні. Поряд з програмою державних гарантій, яка надає пацієнтам перелік безкоштовних ліків, медичних матеріалів та медичне обслуговування, в Україні в рази скоротилася кількість медустанов. Якщо в 1991 році в державі було 3,9 тис. лікарень, то в 2017 році – 1,7 тис. лікарень, а в 2026-му – 836 (на підконтрольній території). Також різко скоротилася кількість фельдшерських пунктів – з 12,7 тис. у 2017 році до 7,5 тис. у 2022 році. Істотно змінилися і підходи в роботі медиків, які тепер не лікують, а "надають медичні послуги", причому якість виконаної роботи нерідко оцінюється правильним веденням документації, аніж результатами лікування. Детальніше про роботу українських медичних працівників RegioNews розповів Олексій Чуприна – лікар-хірург вищої категорії з Миргорода Полтавської області, який має 41 рік досвіду роботи в системі охорони здоров'я. Також Олексій Чуприна є керівником Альтернативної профспілки медичних працівників м. Миргорода та одним із відомих діячів Всеукраїнського медичного руху "Будь як Ми".

Лікар розповів, що в останні роки МОЗ видало кілька наказів, які суттєво посилили вимоги ведення історій хвороби: як у паперовому так і в електронному варіанті. За словами Олексія Чуприни, час, витрачений на паперово-комп'ютерну роботу, у нього в підсумку збільшився вдвічі. Крім того, лікар по три години двічі на тиждень бере участь в експертних командах з оцінювання повсякденного функціонування особи (колишні МСЕК). В результаті часу на пацієнта у нього залишається набагато менше ніж раніше, і нерідко лікар змушений працювати поза робочий час. При цьому медпрацівник не вважає що посилення вимог до паперово-комп'ютерної роботи якось допомагає пацієнтові.

"Пацієнту абсолютно все одно скільки часу я проводжу за цією роботою. Йому потрібен лікар і медсестра. Однак лікар і медсестра змушені не стільки опікуватися лікуванням людей, скільки стежити, наскільки правильно внесені відомості в електронну систему. Наскільки коректно написаний щоденники кожного дня пацієнта в паперову історію. Наскільки своєчасно дотримані годинні норми коли потрібно здати історію і вносити її в комп'ютер", – розповів Олексій Чуприна.

Удар по мотивації районного спеціаліста

Лікаря турбує ситуація, яка склалася з кластерними лікарнями – колишніми районними. Через особливості фінансової політики Національної служби здоров'я України (НСЗУ), в Україні зроблено акцент на розвиток надкластерних медзакладів (обласних лікарень) та первинну медицину. В результаті великі і профільні установи отримують дійсно хороші бюджети, в той час як райлікарні скорочують свої можливості, і ряд операцій пацієнти змушені робити в області. Це ускладнює доступність, особливо для людей похилого віку та для осіб з інвалідністю із сільської місцевості. Також зниження уваги до районних лікарень провокує відтік досвідчених кадрів, частіше молоді. У підсумку, каже Олексій Чуприна, саме районні лікарні в першу чергу відчувають кадровий дефіцит.

Ще одним негативним фактором – є зниження ентузіазму районного спеціаліста. Хірург в районній лікарні міг би прооперувати і надалі надавати допомогу онкохворому і будь-якому іншому пацієнтові, що вимагає планової хірургічної операції. Проте хірург позбавлений стимулу в разі, якщо лікарня не має фінансового пакету на подібну медичну допомогу. Фінансування від НСЗУ лікарні отримують як правило за повний цикл медичних "послуг". У підсумку, каже Олексій Чуприна, районний лікар направляє пацієнта до профільного медзакладу у великому місті, і його не повинно цікавити, чи складно пацієнту в результаті дістатися, і наскільки тамтешні фахівці завантажені. Такі підходи, вважає наш співрозмовник, провокують у деяких медиків зниження мотивації до своєї роботи.

Негативним фактором зниження підтримки регіональних медустанов Олексій Чуприна вважає проблему вразливості в умовах воєнного часу. Адже велика і забезпечена всім необхідним обласна лікарня – явна ціль для атаки. У разі пошкодження такого медзакладу, надати спеціалізовану медичну допомогу в області буде вже ніде з урахуванням скорочення можливостей районних лікарень. Те, що подібна ситуація можлива, показали удари по великим логістичним центрам продовольчих мереж у серпні – вересні у великих містах, і подальша за цим логістична криза.

"Моя позиція така: скорочення і реорганізація установ на периферії – це злочин. Потрібно зберегти лікарні, які б могли надавати 70 – 80% необхідної допомоги", – зазначив лікар.

Недооцінена праця

Наріжним каменем медицини в будь-якій державі є фінансування. Але якщо та ж Франція витрачає на медицину понад 9% ВВП, то в Україні цей показник до повномасштабної війни становив 3,5%, а в 2026 році – 2,5%, повідомляє Центр економічної стратегії. Таке фінансування в результаті покриває приблизно половину необхідних медичних витрат.

Через настільки незадовільне фінансування медицини заробітна плата українського медпрацівника, порівняно з колегою з Європи або США, виглядає незрівнянно низькою. Хірург районної української лікарні, за словами Олексія Чуприни, отримує в місяць 22 – 23 тис. грн і це з переробками. Водночас його колега на Заході – від $5 тис., а медсестра від $2,5 тис.

"Знайомий хірург якось розповів мені, що якби він отримував на місяць 50 тис. грн, то він тоді готовий виконувати всі вимоги МОЗ якими б порожніми вони не здавалися, оскільки знає за що працює. Але те, як сьогоднішні влада і суспільство ставляться до праці медиків, більше схоже на спробу зробити працівників медицини заляканими і керованими. І дійсно, багато медиків сьогодні працюють більше за страх бути покараними, ніж за бажання або особисті досягнення", – вважає Олексій Чуприна.

***

Для відновлення і розвитку України необхідні здорові та мотивовані люди. Але чи здатна медицина, в якій (свідомо чи ні) просуваються бізнес-підходи і тотальна економія, – створити умови для поліпшення якості життя громадян? Проте саме такі дії нагадують сьогоднішні українські реалії. І тим привабливіше для українського суспільства виглядає система медичної підтримки, основою якої є турбота про здоров'я людини, поліпшення якості її життя, підвищення довголіття. Подібні прагнення цілком реалізовані, якщо будуть докорінно змінені пріоритети держави, яка зрозуміє, що саме громадяни є основою її розвитку.

Сьогодні в Україні є чимало медпрацівників, для яких здоров'я пацієнта – є пріоритетом у їх роботі. Про це свідчать багато прикладів лікарів та медсестер, які в критичних умовах на прифронтових територіях надавали, і продовжують надавати допомогу пацієнтам, незважаючи на ризики для свого життя. А скільки медичних працівників, які, попри низькі зарплати та навантаження, продовжують гідно виконувати свої медичні обов'язки! Ці, та багато інших прикладів, свідчать, що у вітчизняній медицині є величезний кадровий потенціал. Однак кадри необхідно підтримувати, а не створювати умови для саморуйнування і деградації, які явно не йдуть на користь більшій частині народу.