Два головні підсумки спецоперації "Зміна Кабміну"

Те, про що в останні тижні говорили усі, крім представників формально начебто існуючої монокоаліції, сталося. Сталося, за іронією долі, зусиллями цих самих представників. Втім, жодної іронії тут немає, це давно перевірена практика. Отже, сталося те, що Кабінет міністрів Дениса Шмигаля завершив своє існування. З одного боку, завершив – а з іншого, продовжує життя у новому уряді, уряді Юлії Свириденко.

У всій цій історії, про яку було говорено-переговорено ще до моменту Х, є два ключові моменти, про які варто поговорити окремо і особливо. Ну справді, не про прем’єрські ж амбіції Юлії Другої говорити – їх як не було на попередній посаді, так не буде і тут. А тему "найкрасивішого прем’єр-міністра на світі" (дискусійну, звісна річ, тему, але на те і розрахунок) уже осідлали Telegram-канали, які пов’язують з Банковою. Тож – що це за ключові моменти, з якими ми зустрічаємо третій уряд епохи Володимира Зеленського.

Закони? Не на часі

Перший момент – це момент процедури і законності. Тут нам доведеться заритися у чинне вітчизняне законодавство. Отже, відкриваємо сайт Верховної Ради, знаходимо Закон України про Кабінет Міністрів України, і бачимо у статті 16 пункт номер 2. У якому йдеться про те, що "припинення повноважень Прем’єр-міністра України у разі його смерті має наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України".

Запам’ятали – звільнення Шмигаля це відставка усього уряду. Йдемо далі. Відкриваємо Закон України про правовий режим воєнного стану. Де у статті 10 недвозначно сказано: "У період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" і далі за текстом.

Звідси виникає кілька важливих питань. Наприклад, Володимир Зеленський ще у квітні 2019 року заявляв:

"Якщо я коли-небудь в житті порушу закон, я піду сам".

Чи не є ігнорування статті 10 Закону про воєнний стан порушенням і чи не пора "іти самому"? Звісно, у тій самій статті вказано, що повноваження президента не можуть бути припинені – але там і про Кабмін сказано, але це не завадило монокоаліції (тобто по суті Офісу президента) вчинити те, що вони вчинили.

До речі, якщо вже порушувати – то чом би тоді й президента не змінити? Тим паче, його п’ятирічний термін давно збіг. До того ж, механізм "в.о. президента" ми вже проходили в 2014 році. А в 2024-му – зміну головнокомандувача ЗСУ. Між іншим, армія не склала зброю після звільнення Залужного, хоч настрої тоді були геть песимістичними.

Інше питання – майбутнє цієї Ради. Ви ж розумієте, що формально усі ці і багато інших порушень були зроблені руками не Зеленського і тим паче Єрмака (голова ОП взагалі не держчиновник, якщо хтось забув), а руками народних депутатів. І мова тут не тільки і не стільки про те, що таким чином парламентаризм в Україні фактично знищений. Ні, мова про те, що буде після зміни влади. А будуть кримінальні справи, обов’язково будуть – інакше навіщо тоді взагалі держава. І отут виникає питання – як швидко нинішні монокоаліціянти будуть тікати з України? І чи взагалі будуть? А, може, ми побачимо новий режим а-ля Янукович (чи взагалі а-ля Путін), бо діватися їм буде просто нікуди – у Європі їй знайдуть, а в Росію уже не втечеш?..

А ще ж є одна цікава паралель, про яку написав опозиційний нардеп ("Голос") Ярослав Железняк. Про те, що навряд чи монокоаліція знайде 226 голосів за внесення кандидатури нового прем’єра. Наступного дня після посту нардепа коаліціанти фактично підтвердили це – віддавши за Свириденко лише 201 голос. Про це не забув нагадати і очільник іншої опозиційної політсили ("ЄС") Петро Порошенко.

Та саме це – формальну відсутність коаліції – Володимир Зеленський у свій час використав для дострокового розпуску попередньої Ради. То що, і цю треба розганяти? Незважаючи на статтю 10 – все одно її вже проігнорували у історії з Кабміном…

Новий Кабмін зі старими обличчями

Та, крім відвертого порушення законодавства, є ще один важливий момент. Який чудово ілюструє відомий анекдот про безплідність пересування ліжок у відомо якому закладі. Справді, раптом навіщось відставляють Кабмін, який працює – нехай і з замінами, але уже п’ять років. Відставляють, порушивши для цього законодавство.

І при цьому виявляється, що перша віцепрем’єрка того уряду – стає прем’єр-міністром. А прем’єр-міністр очолює міністерство оборони. Більш того, кандидатами на цю посаду були, за неофіційною інформацією, два інші міністри – внутрішніх справ та цифрової трансформації. Та ще колишній міністр стратегічних галузей промисловості, з цього ж уряду.

Питається – навіщо усі ці перетрубації, навіщо порушення законодавства, навіщо чергові скандал і ганьба? Тільки щоб переставити тих самих людей по кабінетах? Так, Свириденко – абсолютно безвідмовна до усіх бажань Офісу, це ми уже побачили по історії із санкціями проти Порошенка. Але і Шмигаль точно так же сумлінно грав роль yes-man’а. І жодної конкуренції Зеленському на виборах не склав би, ба більше, соціологія нещодавно продемонструвала абсолютно ганебні для чинного прем’єр-міністра України цифри – після п’яти років на посаді він був невідомий 19% українців. Кожен п’ятий український громадянин не знав, хто п’ять років формально керує українським же урядом. Про які політичні перспективи можна говорити із такими вихідними даними…

Ще одна історія – із можливим об’єднанням в одну структуру міністерств оборони та стратегічних галузей промисловості. На початку липня, підсумовуючи існування нинішнього Кабміну, ми писали про усі ті об’єднання-роз’єднання міністерств. І зі статті, точніше, із усіх процесів, які відбулися – можна помітити, що в Кабміні Шмигаля були такі міністерства, які усі ці структурні урагани пережили спокійно, як і мало бути. Міноборони було в їх числі. А тепер, за чутками, навіть військове відомство хочуть об’єднати. Так, ніби це щось принципово змінить у ситуації із як обороною, так і стратегічними галузями промисловості. Хіба що фінансові потоки можуть перейти із одних рук до інших.

Словом, якогось позитиву чекати від цієї короткочасної прем’єріади ми не радимо. А поспостерігати за процесом – і запам’ятати дійових осіб – варто. Є підозри, що у свій час ми про них ще згадаємо. Але зовсім не так, як їм самим того хотілося б.