Можлива відставка Шмигаля. Чому саме зараз і хто замінить ексахметівського топменеджера

"Є у влади традиція, "кожне літо звільняти Шмигаля", – написав на своєму Telegram-каналі опозиційний ("Голос") нардеп Ярослав Железняк. І справді, практично увесь час прем’єрства Дениса Шмигаля на порядку денному з’являлися чутки про його відставку. Тож, з одного боку, можна не звертати уваги й на нинішні заяви представників як опозиції, так і влади. А з іншого – є підстави думати, що саме зараз ця відставка може і відбутися.

Декоративний прем’єр-міністр

Для початку відзначимо той очевидний факт, що Денис Шмигаль не виконує ту роль, яка відведена йому чинною Конституцією. Конституцією парламентсько-президентської республіки, у якій голова уряду – самодостатній персонаж, який керує практично усім Кабінетом міністрів (фактично крім міністрів оборони та закордонних справ, які є формальними креатурами президента).

Те, що колишній топменеджер "ДТЕК Західенерго", контори Ріната Ахметова (вважалося, що саме через це Денис Шмигаль і став прем'єром – як компроміс між новою зеленою владою і найбагатшою людиною України) є не більше ніж декорацією, чудово ілюстрували постійні відставки формально його міністрів. Жоден суб’єктний голова уряду не потерпить, коли без його відома змінюватимуть склад його уряду. Навіть такий неконфліктний персонаж, як Віктор Ющенко, у свій час боровся за ту ж Юлію Тимошенко. Але Ющенко був політичним суб’єктом, на відміну від Дениса Шмигаля.

Тож звільнення Шмигаля – це не більше, ніж заміна декорації. Про що говорить і одіозна експредставниця "Слуги народу" Мар’яна Безугла. Вона, підтвердивши інформацію про можливість відставки нинішнього прем’єра, назвала кількох імовірних заступників – і спеціально наголосила, що головна кандидатка, перша віцепрем’єрка Юлія Свириденко, теж ніякий не суб’єкт української політики, а банальна креатура голови Офісу президента Андрія Єрмака.

Фактор Єрмака?

Та, оскільки Шмигаль, як ми упевнено припускаємо, лише об’єкт, відразу виникає питання – навіщо тоді змінювати його саме зараз? І тут можуть бути кілька різних відповідей, які, з одного боку, не перетинаються між собою, а з іншого – доповнюють одна одну.

Зазвичай зміна уряду без зміни влади, політичного режиму потрібна у ситуації, коли ситуація у економіці погіршилася, а чинний Кабінет міністрів неспроможний вирішити накопичені проблеми. Та, з іншого боку, для такого кроку необов’язково, як ми уже побачили на прикладі "уряду Шмигаля" (який насправді є урядом Банкової), змінювати самого прем’єр-міністра. Поставили його перед фактом появи нових очільників міністерств – і працюй далі у тих рамках, які для тебе встановили для тебе у будівлі колишнього Центрального комітету Комуністичної партії України.

Але зараз ситуація із відставкою Шмигаля справді виглядає серйозно. І тут ми можемо знов-таки звернути увагу на слова Безумної про те, що головна кандидатка, Юлія Свириденко, є креатурою Андрія Єрмака. Тобто – голова Офісу президента бере під свій контроль український уряд. З одного боку, це виглядає логічно, з іншого – уся (без)діяльність чинного прем’єра натякає на те, що у Єрмака і з цим формальним "не першим, але і не другим номером" в державі особливих проблем не було.

Американський напрямок?

То навіщо ж тоді змінювати Шмигаля на Свириденко? Відповідь на це питання нам, можливо, дасть та скандальна і вимучена угода, яку Україна підписала зі Сполученими Штатами Америки 30 квітня поточного року.

Мова, звісно ж, про "угоду про копалини", тобто про створення Інвестиційного фонду відбудови. Цю угоду і формально підписала, і фактично відпрацювала на усі сто саме перша віцепрем’єрка (вона ж очільниці Мінекономіки) Юлія Свириденко. Кому ж віддавати в оперативне управління усю українську економіку – як не молодій успішній технократці, яка привезла до Києва дуже вигідний, як каже частина експертів, договір.

До того ж, проблеми в економіці нікуди не ділися. Їх треба вирішувати. Зокрема, і за допомогою наслідків підписаної угоди. А ще – цілком можливо, що вибір Свириденко пов’язаний не із економічними, а із політичними моментами. Що це спроба продовжити співпрацю із нинішнім американським урядом – на такому, не найвищому, але на уже перевіреному "копалинною" угодою рівні.

Втім, хай там як, а на нас навряд чи чекають якісь серйозні, кардинальні зміни. Фактичні керівники держави, які працюють з-за лаштунків, залишаються тими самими. А хто буде на оперативному рівні втілювати в життя їхні стратегічні плани – особливої різниці немає. Принаймні в глобальному смислі. А локальні зміни ми обов’язково помітимо, хоч і не факт, що ці зміни будуть на краще.