Розпад "Голосу": які регіони збунтувалися проти Рудик

Руйнівними подіями, які добивають одну із сенсацій парламентських виборів-2019, цікавився RegioNews.

На Грушевського - бунт, на Хрещатику – Рудик

Ситуація в партії "Голос", яка так гучно вистрілила на дострокових виборах до Верховної Ради позаминулого року, прогнозовано дійшла до часом тихої, а часом не дуже, але відвертої деградації. Однією із головних ознак якої є розкол. Україна переживала таке із головною націонал-демократичною партією 1990-х - Народним Рухом, потім був розпад конгломерату під загальною назвою "Наша Україна". Нині до цієї межі дійшов "Голос", від керівництва яким першим відмовився його засновник – славетний український рокер Святослав Вакарчук.

Не першим за хронологією, але головним за звучанням (якщо вже ми говоримо про партію із такою вокальною назвою) став демарш рівно половини фракції "Голосу" у парламенті. Десять депутатів із 20-ти наявних у списку заявили, що в партії відбувається узурпація – і далі за текстом. Узурпація, звісно ж, з боку нинішньої очільниці партії Кіри Рудик. Відразу вийти з фракції опозиціонери не наважилися, бо за нинішніх правил вони просто викинуть самі себе з Верховної Ради. Але пригрозили певними діями.

Механізм узурпації на регіональному рівні розкрила нардепка Олександра Устінова. У себе на Facebook вона детально описала процес "рейдерства партії" (цитата з посту Устінової). За її словами, головою партії були, по-перше, змінені керівники кількох потужних осередків "Голосу" – йдеться про Дніпро, Херсон та Чернівці. Їхні місця зайняли (іноді дуже непомітно, але про це згодом) помічники Рудик.

По-друге, заявила Устінова, керівництво партії ініціювало створення цілих п'яти нових осередків, які є "пустишками". Очолюють ці "пустишки" депутати Київради від "Голосу" (зокрема, Василь Попатенко і Зоя Ярош), себто люди максимально далекі від тих чи інших регіонів.

Опонувати бунтівній нардепці прийшов один із найвідоміших "голосистих" депутатів Київради Максим Нефьодов – чим як мінімум підтвердив лінію розколу в партії між групами "активістів" та "лібералів-технарів". Також, зважаючи на те, що Рудик є керівником не тільки, власне, партії, а і столичного її підрозділу, продемонстрував, на чиєму боці у ситуації із бунтом на кораблі є "Голос" по-київськи.

Вінниця йде сама, Чернівці вимагають вигнати узурпаторку

Втім, далеко не усюди в регіонах дослухаються до генеральної лінії нинішнього керівництва партії та фракції у ВР (голова і заступник парламентського осередку "Голосу" - Ярослав Железняк та Роман Костенко - залишилися у прорудиківській частині). Наприклад, вінницька організація партії 10 червня теж заговорила про "узурпацію". Причому з конкретними обвинуваченнями на руках: про те, що на вимогу Рудик нібито тимчасово змінили статут партії, надавши їй більше повноважень, а потім вона ж заблокувала повернення до попереднього формату. "Ця людина нині, по суті, одноосібно контролює всі адміністративні, кадрові та фінансові ресурси ПП "Голос" та використовує їх в особистих цілях", -- прямо заявили у вінницькому партосередку.

Крім того, були й інші звинувачення – на кшталт кулуарних переговорів із "Слугою народу", партійних чисток, ігнорування регіонів, ганьби із виборами на 87-му окрузі (де голови ОВК були призначені якраз по квоті "Голосу"). Усе це логічно вилилося у заяву від 15 вінницьких партійців про вихід із організації.

У Чернівцях – одному із регіонів, де Рудик і Ко змінили керівництво філії (втім, на сайті партії керівником досі вказаний "відставлений" Олексій Попович) – пішли далі. І замість "самогубства" закликали вигнати "узурпаторку". Причому не просто з керівної посади, а взагалі з "Голосу". Попович засвітився і на місцевому телебаченні, фактично переповівши усе, про що йшлося у офіційній заяві територіальної організації. До речі, ідентичність вінницького та чернівецького обвинувальних текстів говорить про те, що це не ініціатива на місцях, а організована та продумана спроба контрудару по Рудик і Ко.

Над Львовом безхмарне небо, Рудик в тилу ворога

Втім, парламентських опозиціонерів підтримали далеко не усі реальні осередки партії. Наприклад, у одній із найбільших регіональних філій "Голосу", львівській (вона єдина на усю Україну, що представлена і у обласній раді, і у міськраді обласного центру), керує прорудиківський нардеп Ярослав Рущишин. Тож у ці вихідні львівські "голосята" гуляли у Жовкві, обговорюючи роботу на місцях, а не проблеми в центрі.

Однак, крім, власне, Рущишина, у новині про партійне зібрання згадали і двох розкольників – нардепів Галину Васильченко та Наталію Піпу, хоч і без різких заяв. Йшлося максимум про відповідальність за країну та бажання стати більшістю.

Інші регіональні організації реагують на події у центрі класичною мовчанкою. А сама Рудик несподівано вигулькнула на телеканалі "більшого за Зеленського політичного ворога", себто на "Прямому". До того ж, із досить дружелюбною до самого п'ятого президента та лідера "Європейської солідарності" Петра Порошенка риторикою.

Можливо, цим ходом "голосиста узурпаторка" спробувала перекреслити заяви Устінової та інших опозиціонерів про загравання із Банковою, а також продемонструвати тим, хто хоче остаточно розколоти "Голос" (і розкольники з великою долею імовірності подадуться – чи формально, чи принаймні фактично – саме у напрямку "ЄС"), що партія сама дрейфує у цьому ж напрямку. Тож, мовляв, якихось особливо різких рухів робити не треба, все само собою залагодиться (а важелі управління так і залишаться у неї в руках).

Утім, чим би не завершилася історія із цим політичним айсбергом, через який пролягла глибока і, очевидно, невигойна тріщина, очевидним є рух "Голосу" (з Рудик чи навіть без неї) у напрямку до остаточного зникнення з політичної мапи України. А хто підбере уламки славного – принаймні, за декларованими ідеями – "політпроекту під одні вибори", побачимо пізніше. Не виключено, що на частині цих уламків завдяки черговому олігархічному траншу виникне нова "ідейна партія" із лідером-"вивіскою".

Адже в українських реаліях це цілком можливе. Єдине, що можна прогнозувати уже зараз – цією вивіскою уже точно не буде Вакарчук. А от у Сергія Притули, із чиїх гучних заяв і грюкання дверима й розпочалася історія "двох "Голосів", є усі шанси таки побувати у ролі лідера політичної партії. Хоч і без жодних гарантій на тепле депутатське крісло на київській вулиці Грушевського.