Третій фронт Зеленського: Навіщо президенту війна проти Кличка

Напруга між президентом Володимиром Зеленським та Київським міським головою Віталієм Кличком нікуди не поділася. Вони, як і два роки тому, під час влаштованої тодішнім головою ОП Андрієм Богданом кампанії з усунення мера-боксера від влади, демонструють нетерпимість один до одного.

Кличко в цьому протистоянні виконує роль сторони, що обороняється. А Зеленський виглядає як агресор. І якщо в історії дворічної давнини меру столиці вдалося врятуватись від, здавалося, неминучої відставки з посади голови КМДА завдяки дружнім зв’язкам з оточенням тодішнього американського президента Дональда Трампа, то сьогодні колишнього боксера, здається, мало що може врятувати від апаратного нокауту.

Війна, яку вів Офіс президента проти Віталія Кличка у 2019 році, більше була війною імпровізацій: Банкова застосовувала як адміністративні важелі, так і спроби публічної дискредитації. Проте не можна було сказати, що вони виглядали аж надто системними і впевненими. Оточення Зеленського не демонструвало одностайності щодо Кличка: хтось хотів його відставки з посади голови Київської міськдержадміністрації, а хтось, навпаки, намагався стримати запал Зеленського і Богдана, які поспішали з ухваленням рішення. Плюс відсутність на лаві запасних у зеленій команді фігури, яка б хоч найменшим чином могла створити конкуренцію Кличку.

Коли ж Богдана змінив на посаді Андрій Єрмак, столичний градоначальник зміг видихнути і розслабитись у своєму кутку. Адже усунення Богдана з посади голови ОП одночасно послабило кулуарний тиск одного з тодішніх владних фаворитів Андрія Вавриша на ситуацію. Вавриш зі своїм бажанням отримати столицю під своє управління був змушений піти у тінь. І головна потуга, що тиснула на Кличка, певним чином дематеріалізувалася. А на полі з’явилися нові гравці, які продемонстрували спрямованість до колаборації з мером.

Останньому, звісно, довелося, пожертвувати деякими ласими шматками свого господарства та перерозподілити вплив між гравцями. Так у грі з’явилися персонажі типу Миколи Тищенка та представника плеяди Черновецького Дениса Комарницького. Проте ці втрати виявилися не критичними.

Тим часом вдала виборча кампанія 2020 року продемонструвала, що Кличко залишається безальтернативною фігурою в київській політиці. І на його боці грає суттєва електоральна підтримка. Причому симпатії київського виборця до міського голови виявилися явно сильнішими, аніж підтримка президента. Тож політичні ревнощі останнього в контексті майбутньої президентської виборчої кампанії значною мірою пояснюють причини нинішнього загострення.

Але теперішня атака на Кличка має всі ознаки системної операції, яка обіцяє цілком логічний фінал у вигляді звільнення або, принаймні, відсторонення мера з посади керівника КМДА. З подальшим перетворенням його на "весільного генерала" із суто декоративними мерськими повноваженнями, але без відчутного впливу на виконавчу гілку, у якій зосереджено всі адміністративні важелі управління столицею.

Цього разу підступитись до мера на Банковій вирішили за допомогою силовиків, які минулого тижня провели обшуки у кількох департаментах КМДА, на комунальних підприємствах столиці та у помешканнях найближчих соратників Кличка. Потім спецзагін СБУ заявився і у будинку, де мешкає сам мер. Та хоч у спецслужбі згодом заявили, що причиною візиту є не чинний міський голова, а його сусід, багато хто сприйняв це як акт залякування.

Тактика нападу, з огляду на застосовані на цей момент заходи, полягає в тому, аби через корумповане оточення підібратись і до самого мера. Спочатку потрібно дискредитувати саму суть управління столицею і продемонструвати, що навколо Кличка утворилося справжнє корупційне кубло з числа найбільш наближених до нього людей. А потім вже прив'язати до темних справ його самого з подальшим відстороненням від посади. Не виключено, що Банкова скористається літнім політичним затишшям аби провернути цю операцію. І одним з найймовірніших претендентів на посаду називають нинішнього першого заступника голови КМДА Олексія Кулебу, який нібито користується довірою Офісу президента.

У поясненнях президента це має виглядати приблизно так: мовляв, я довго терпів це корупційне свавілля у серці країни, але тепер рішуче покладу йому край. До речі, щось у подібному дусі Зеленський продекламував на своїй пресконференції минулого тижня. У тоні голови держави були явно відчутні нотки особистої відрази до свого ймовірного політичного суперника. Особливо його слова, буцімто Кличко оббиває пороги Офісу президента у намаганні випросити собі індульгенцію. "Він регулярно мені дзвонить, пише, записується на прийом, приходить… Він звертався до мене, щоб я його не звільняв з посади голови КМДА", – заявив президент.

Де-факто Зеленський таки формалізував мера столиці як свого політичного суперника. І сталося це, як говорять деякі "яструби" з президентської команди, через те, що Кличко уже не приховує своїх президентських амбіцій та фактично розпочав виборчу кампанію.

Київський міський голова справді є дуже серйозним суперником для Володимира Зеленського, який уже майже не приховує, що планує піти на другий президентський термін. За великим рахунком, на сьогоднішній день Кличко при всіх його очевидних вадах є єдиним серйозним і розкрученим претендентом на президентську посаду від так званого націонал-патріотичного політичного табору, за голоси якого бореться і Зеленський. Петро Порошенко і сам розуміє, що не зможе вдруге ввійти в президентську річку, Юлія Тимошенко давно залишилася виключно з ядерним електоратом в 10-12%, Арсеній Яценюк перебуває у політичному небутті після відставки з поста прем'єра, решта ж політиків цього табору не мають такої пізнаваності і підтримки, щоб претендувати на перемогу.

При цьому потоптатись Кличко також може і по аполітичному електорату Зеленського – молоді, яка є електоральним ядром і для "Слуги народу", і для лідера реінкарнованого "УДАРу". Тож для Зеленського критично важливим є якщо не усунути Кличка з політичного поля, то принаймні дискредитувати його причетністю до корупції, максимально ослабити та залишити без доступу до ресурсів, які дає посада очільника міста. І нинішня кампанія проти мера Києва – спосіб загнати останнього у маргінес.

Втім, успіх цієї кампанії, навіть якщо план по перетворенню Кличка на "англійську королеву" і буде завершено, залишається сумнівним. Для реальної дискредитації очільника Києва силовики мають знайти, по-перше, вагомі і наочні докази корупції у комунальному господарстві, а, по-друге, пов'язати ці докази безпосередньо з Кличком. А от з цим у українських силовиків завжди були серйозні проблеми, і поки чогось, що по-справжньому розчарувало б виборців у Кличку, судячи з усього, під час обшуків не знайшли.

За відсутності ж переконливих доказів зловживань уся ця гучна кампанія з обшуками може мати і зворотній ефект – український виборець любить жертв режиму, тому потужний тиск на Кличка лише додасть йому симпатій. До того ж і проблема з відсутністю серед "Слуги народу" сильного київського політика, здатного зайняти місце Кличка, за два роки нікуди не поділася. Швидше навпаки: недолугі витівки Тищенка та інших київських "слуг" лише відвернули багатьох киян від президентської політсили. Що ж до Кулеби, як до імовірного кандидата на пост голови КМДА, то його більшість київських виборців просто не знає, а отримання влади у такий спосіб аж ніяк не сприятиме зростанню його популярності.

Звісно, атаку на Кличка можна було б вважати просто спробою центральної влади тиснути на мера з метою зробити його більш договороздатним. Утім, Кличко завжди давав зрозуміти, що не прагне заграватися у конфронтацію з Офісом президента і завжди був готовий до домовленостей. В той же час сьогоднішній силовий тиск на столичного градоначальника аж надто потужний. Тож його головна мета - саме політична дискредитація Кличка, а не примус до співпраці.

Таким чином складається враження, що в ОП розпочали досить ризиковану для себе гру у війну з мером Києва, особливо з огляду на те, що ця війна є вже третім масштабним політичним фронтом, який відкрив Зеленський. Перші два лідер держави веде проти Петра Порошенка та Віктора Медведчука.

І як би на Банковій не намагалися камуфлювати ведення наступальних дій під "весняні посадки" чи боротьбу з російським впливом, в цих історіях явно стирчать вуха звичайної політичної конкуренції. А оголошення війни Кличку – явна ознака підготовки політичного поля під другий термін президента Зеленського.