Децентралізація по-українськи: як адмінтерреформа спровокувала конфлікти у регіонах

Тиждень тому Міністерство розвитку громад і територій оприлюднило свій проект реформування районів. Чиновники запропонували таку систему управління регіонами, де кожна область виявилася поділеною на кілька збільшених районів. Так, наприклад Львівщина замість нинішніх 20 районів має ділитись на сім. Також сім районів замість наявних 27 заплановано на Харківщині.

Минулої п’ятниці уряд на своєму засіданні затвердив цей проект і передав його на ухвалення до Верховної Ради.

Автори реформи обґрунтовують необхідність укрупнення великими диспропорціями параметрів існуючих районів, які не відповідають сучасним вимогам для організації ефективної місцевої влади. Є випадки, коли один район (як, наприклад, Поліський на Київщині) може налічувати лише 5 тисяч мешканців. А в той же час інший (Харківський на Харківщині) об’єднує більше 180 тисяч українських громадян.

В Мінрегіоні звертають увагу на те, що райони є штучними утвореннями для організації на їхній території, в першу чергу, державної виконавчої влади. І ключовим тут є максимальна ефективність з мінімальними затратами на її утримання. Так, максимальна кількість послуг для населення, що нині зосереджена на рівні районів, перейде в ОТГ. А деякі специфічні функції, як утримання освіти та другого рівня медицини, перейдуть на рівень нових районів.

Фактори конфлікту

Нові райони формувалися за кількісним принципом, коли на територіях, що увійдуть до складу, проживає приблизно однакова кількість мешканців. При цьому центрами районів визначалися найбільш населені і розвинені міста. І так сталося, що ці обидва принципи розподілу стали фактором конфліктів. З одного боку, вони викликали конкуренцію між відносно рівними містами, що претендують на статус районного центру. А з іншого – спровокували бунти в окремих територіальних громадах, невдоволених тим, що їх включають до несимпатичного їм новоутворення, тоді як вони тяжіють до іншої конгломерації.

Показовим став конфлікт у Київській області, де в бій за лідерство в новому районі зійшлися три міста: Бородянка, Гостомель та Ірпінь. А, зрештою, центром району за планом Мінрегіону стала Буча. Місцеві еліти вищезгаданих міст не позбавлені розуміння, що саме той населений пункт, який опиниться центром, стане флагманом місцевого розвитку району з усіма принадами: більшим фінансуванням владних інституцій, цікавістю забудовників, місцем реалізації інфраструктурних проектів і таке інше. А тим, кому не пощастить, доведеться підбирати крихти.

І якщо для більш-менш благополучної Київщини ресурсу для розвитку міст та громад залишається достатньо, то у випадку з більш депресивними територіями визначеність "головного" міста може стати в прямому сенсі питанням виживання.

Інший конфлікт територіального поділу районів можна розглянути на прикладі міста Лебедин та існуючого поки що Лебединського району на Сумщині. За перспективним планом зі створення ОТГ весь район разом з Лебедином має стати єдиною об’єднаною громадою (формування якої, втім, гальмується через скнарість до влади місцевих лідерів).

І неприємним сюрпризом для мешканців майбутньої об’єднаної громади стало те, що Лебединську ОТГ додали до новоствореного Охтирського району. При цьому Охтирку від Лебедина відділяє майже нездоланна дорожня ситуація, а самі райони можна вважати цілком автономними.

Лебедин же тяжіє до обласного центру – міста Суми – з яким у нього є налагоджений логістичний зв’язок і пов’язаність в питаннях освіти, роботи та торгівлі.

Тож, коли спливло, що Лебединщину "одружують" з Охтиркою, хоча раніше обіцяли Сумам, місцеві мешканці навіть вдалися до перекриття траси Київ – Суми.

Втім, шансів щось змінити майже немає. Оскільки якщо відірвати Лебедин від Охтирки, це створить дисбаланс у кількості населення нового району і поставить під питання взагалі доцільність його створення. Це може привести до того, що замість п’яти анонсованих районів в області буде створено лише чотири. Але в цьому не зацікавлені місцеві можновладці, тож питання, швидше за все, зависне у повітрі. А лебединці, незважаючи на масові протести і пікетування урядових установ в Києві, почутими не будуть.

Продовжується бурління навколо нового адміністративно-територіального устрою і на Львівщині. Але тут найбільш проблемним питанням є не стільки перерайонування, скільки створення об’єднаної територіальної громади в самому обласному центрі. Обласна рада, і уряд узгодили межі майбутніх ОТГ, а от міськраді Львові досі не дійшли згоди щодо поділу територій. Йдеться навіть про те, що частина міста, фактично кілька його мікрорайонів, можуть опинитись у складі зовсім іншої ОТГ.

Йдеться про Винники, Брюховичи та Рудно. Ці селища формально є окремими адміністративними одиницями, але фактично вже давно - частини міста. В цих осередках "адміністративного сепаратизму" знайшлися сили, які почали розкачувати ситуацію не лише у Львові, а навіть відправляли делегації у Київ для влаштовування пікетів на Грушевського. Уряд у свою чергу довгий час не міг сформувати однозначну позицію, що підживлювало протестні настрої. І лише недавнє остаточне рішення уряду, який утворив таки єдину ОТГ в складі і Львова, і приміських територій, дозволило знизити градус протистояння.

Міжнародний аспект

Ще однією конфліктною точкою стало питання створення районів, де мешкають представники окремих національностей. Йдеться, передусім, про Берегівський район на Закарпатті, де проживають угорці. Уряд Угорщини всіляко сприяє і навіть тисне на Україну, аби цей район було збережено в такому ж вигляді. І нібито українська влада вже пообіцяла Угорщині, що прислухається до її побажань.

Натомість, в Україні владу за таку поступливість звинуватили у мало не здачі національних інтересів та потуранні регіональному сепаратизму. Невідомо, чи є справжні підстави для таких звинувачень, але по факту уряд погодився залишити Берегівський район недоторканим, приєднавши лише до нього сусідній Виноградівський.

Ще далі пішла Болгарія, чий парламент взагалі дозволив собі втручання у справи України в питанні створення районів. Болгарські депутати ухвалили офіційну декларацію щодо української адміністративно-територіальної реформи з метою захисту прав болгарської меншості, яка компактно проживає на території Болградського району на Одещині. Українському МЗС навіть довелося висловити болгарам рішучий протест у зв’язку з втручанням у внутрішні справи. Втім, побажання іноземців так чи інакше, але були почуті - і Болградський район залишився в складі Одеської області.

Слово – за Верховною Радою

Насправді ж всі ці протестні процеси навколо децентралізації у більшості випадків мають політичне підґрунтя, адже місцеві еліти напередодні місцевих виборів намагаються облаштовувати громади та райони у відповідності з власними інтересами. І нинішні керівники того ж Ірпеня під Києвом чи Вінників під Львовом розуміють, що влада з їхніх рук перетікає до нових центрів.

Аналогічно від майбутнього адміністративно-територіального устрою цілком може залежати і політична доля, скажімо, нинішнього міського голови Лебедина на Сумщині, який вже приміряє під себе крісло очільника великої Лебединської ОТГ. Але якщо він програє у питанні перенесення громади до Сумського району, цей факт цілком може стати фактором поразки восени.

Тепер, коли уряд вже ухвалив план реформи, своє слово має сказати Верховна Рада. Враховуючи те, що кожен депутат, особливо це стосується мажоритарників, захоче так чи інакше вплинути на формування влади у своїх округах і всунути у проект постанови власні п’ять копійок, нас може чекати яскрава епопея з ухваленням відповідного рішення.