Переговори в Осло щодо України: ключові висновки та оцінки

Відновлення переговорів – позитивна тенденція, особливо за нинішніх умов, коли є очевидні проблеми в стосунках між США і Україною.

Цікава деталь: вчора Трамп сказав, що Україні треба знайти іншого переговорника, ніж Зеленський. Але в переговорах бере участь саме Зеленський. І це значить, що не все так критично в стосунках з США.

Дуже добре, що в переговорах була активна і широка участь європейців. Європа поступово, але все більш активно включається в переговорний процес. І це теж позитивна тенденція.

Схоже (якщо узагальнювати окремі коментарі учасників переговорів), що предметом обговорення був мирний план Віткоффа, який делікатно називають американо-європейським мирним планом, і про який тиждень тому написало видання The Washington Post, стаття заступника редактора видання Девіда Ігнатіуса.

Про "потужні гарантії безпеки на рівні 5-ої статті договору про НАТО". Я вже рік задаю запитання: а в чому саме (конкретно) будуть ці "потужні гарантії безпеки"? Відповіді і досі не має. Якщо це "на рівні 5-ої статті договору про НАТО", то які конкретні механізми реалізації? Як це буде працювати? Без конкретних відповідей на ці запитання красиві слова про "потужні гарантії безпеки" будуть черговим Бла-Бла-Бла в стилі Будапештського меморандуму. І якщо це ще треба узгоджувати з Кремлем, то очевидно, якою буде відповідь.

Поки зарано робити висновки. На даний момент я не очікую переговорного прориву. Головна причина – відсутність жодних ознак готовності Кремля до конструктивних переговорів про завершення російсько-української війни. Путін хоче домовлятися з Трампом (а не з Україною і європейцями) і не про завершення війни проти України. Друга причина мого скепсису – недовіра до Віткоффа як переговорника.

Чергове просування ідеї про зустріч трьох лідерів (Трампа, Путіна і Зеленського) виглядає як театр абсурду, особливо при нинішньому стані і настроях Трампа.

Але відновлювати переговори треба, навіть якщо шанси на позитивний результат є мізерними.