Зустріч на Алясці: червоні лінії і наші страхи

Останніми днями велика частина нашої фб-спільноти перекладає з пустого в порожнє свій екзистенційний страх, що на Алясці буде підписано договір між Трампом і Путіним, який не міститиме ніяких гарантій для України.

Хочу відразу сказати: ні на Алясці, ні будь-де інде, ні 15.08, ні через рік чи два не буде підписано договору, який міститиме якісь гарантії. Тому що гарантії - це екзистенційна необхідність захищати когось заради вирішення власних проблем.

Як на мене, куди продуктивніше для власної ж безпеки (в тому числі і поточної психологічної) зосередитися не на тому, як все буде погано, а на тому, які наші червоні лінії.

Дозволю собі висказати свою версію цих червоних ліній. Для мене є три речі, які є абсолютним залізобетонним муром через який не можна переступити:

1. Визнання окупованих територій російськими де-юре.

2. Заборона постачання і виробництва зброї Україною.

3. Вимога закону про російську мову, як другу державну.

Є ще один пункт, на якому варто наполягати: це не допущення вимоги про нейтральність України. Ми не вступимо в НАТО в зрозумілій часовій перспективі, але нейтральність поховає навіть теоретичні плани про створення воєнного альянсу в трикутнику Лондон-Варшава-Київ.

Як на мене, такий підхід явно конструктивніший ніж зараз розповідати про зради, який поки навіть не існує.