Цвинтар як національна правда: війна і втрата індивідуальності

Цвинтар – те єдине, що об'єднує українців. Прекрасно сказано. І дуже щиро. Насправді Кулебі треба подякувати за те, що він уголос проговорив глибоко-ментальні установки геноцидників. З уст міністра ВІДНОВЛЕННЯ тема масового ПОМИРАННЯ звучить особливо витончено й по-оруеллівськи.

А все ж набагато глибше й фундаментальніше. Кулеба правий на 500%.

Тривалі війни завжди вбивають Свободу Особистості. Бо битися зграєю завжди легше. Війна – час зграй, колективів, стад, табунів, бригад, батальйонів, рот, полків, отар, шайок, угрупувань, банд, роїв, скупчень, ешелонів, редутів, армад, ватаг, черед, юрмищ, збіговиськ, армій, орав, стовпотворінь, натовпів.

Зграйно-колективне заохочується, бо воно виручає. Персонально-індивідуальне розчавлюється, бо воно змушує думати й поважати кожного, а не жбурляти в домну за компанію з іншими безмовними.

Зграйно-колективне додає сміливості, бо лише так працює масовий психоз героїзму: інтелектуальний індивідум не полізе голіруч на амбразуру, допоки його знизу не підсадить ліс рук із вимкненим раціо.

Зграйно-колективне швидко заміняє принцип стримувань/противаг на принцип єдиноначальства, бажано тупого. Тому зграйне мислення рятівне в умовах, коли війна вимагає вбити людину в людині.

Концентрація зграйно-колективного – результат множення Нікого на Бездумне.

Все масове має майже нульову цінність. Масова смертність не має навіть і того. Тому так, наша національна ідея – Цвинтар, пані й панове, Цвинтар.

Читайте також: Україна-2025: шість головних подій, які формували наше майбутнє